Моя дружина зовсім не розуміє жартів моїх родичів. Останнього разу Валентина взагалі сказала, що ноги її більше не буде на родинних застіллях. Я її зовсім не розумію. З цими людьми я виріс та не вважаю, що вони мають намір зробити щось лихе.
Останнього разу ми святкували Пасху. Наша донька та син мого брата билися яйцями та вона його перемогла. Хлопець розплакався. Андрій ровесник моєї доньки Соломії, їм обом по одинадцять років. Так мій брат, щоб втішити свого сина при всіх сказав:
– Це нічого, що Соломія перемогла тебе, зате в тебе кращі оцінки в школі.
Насправді Соломія дуже добре вчиться, ми не робимо з нею уроки, вона все сама. Донька виявляє бажання брати участь в олімпіадах. Андрій має на одну хорошу оцінку більше, ніж Соломія та мій брат Володимир дуже цим вихваляється. Так вже заведено в сім’ях, що діти конкурують між собою. Конкуренція – це двигун прогресу.
Соломія засмутилася, Валентина також. Дружина вважає, що таке порівняння нерівноцінне, адже наша донька всього добилася сама, а Андрій вчиться на хороші оцінки, бо батьки йому за них платять. Крім того, вони витрачають декілька годин на те, щоб зробити з ним уроки та навіть найняли для свого сина репетитора.
– Так якщо все очевидно, на що тоді ображатися? – запитав я у дружини.
– Соломія вразлива, ці слова їх зачепили. Це не вперше вони порівнюють свого сина з нашою донькою. Їм так важливо з кимось змагатися, то хай оберуть собі інший об’єкт для насмішок. А це їхнє: “Соломійко, не турбуйся за оцінки, вийдеш вдало заміж та житимеш на гроші чоловіка. Тобі головне бути гарною та поступливою”. Куди таке годиться. А ти мовчиш та їм нічого не кажеш.
– Бо я не вважаю це за образу.
– А, може, ти просто боїшся зіпсувати з ними стосунки? Але таким чином ти робиш тільки гірше нашій доньці. Я не хочу віддавати її на поталу твоїм родичам. Чому ж твій брат не порівнює себе з тобою?
– Не знаю.
– А я знаю. Бо ти – менеджер середньої ланки, а він простий вантажник. Ось чому. От він і відігрується за допомогою свого сина, намагається хоч якось тебе перевершити. Невже ти цього не бачиш?
– Ти щось собі таке вигадала та сама в це повірила.
– Ми не підемо більше на жодне свято до твоєї рідні так і знай.
– А що я їм скажу? Як я поясню вашу відсутність?
– Це вже не мої проблеми, викручуйся як хочеш якщо не можеш постояти за свою сім’ю та думка твоїх родичів для тебе понад усе.
Тоді ми з Валентиною дуже сильно посварилися.
Далі ми святкували День народження мого батька. Я прийшов туди один. Володимир одразу почав розпитувати чому немає Валентини з Соломією. Я намагався перевести тему, але він наполягав. Тоді я запитав як справи в Андрія, брат почав знову вихваляти свого сина та про відсутність моєї дружини з донькою на мить забув. Я вже зітхнув з полегшенням, але коли мова знову зайшла про дітей та Володимир почав їх порівнювати, причому порівняння було не в нашу користь, у мене відкрилися очі. Я раптом збагнув, що Валентина мала рацію.
– Чому ти не можеш просто насолоджуватися застіллям? – раптом я запитав у Володимира. Всі замовкли. – Чому тобі обов’язково потрібне це суперництво. Ми що, на змаганнях? Тобі так важливо щоб твій син був у чомусь кращим за мою доньку? А, може, ти таким чином самостверджуєшся.
Володимир не чекав такого від мене та прикусив язика. Мама почала хвилюватися з приводу того, що зараз розгориться суперечка, але брат до кінця свята мовчав. Невже він щось зрозумів?
