Чого двері не відчиняєш? Не хочу! І не відчиню. Гості мають попереджати, перш ніж приходити, та ще й не ритися в моїх речах. Як це не відчиниш? Це ж моя мати! Вона до мене завітала! Ну то й зустрічай її! Але не в моїй хаті.
А от Оленка краще знаходила спільну мову з моєю мамою.
Знаєш, якщо я зараз почну розповідати, у чому мій колишній кращий за тебе, нам обом буде ніяково.
Хоча про себе не впевнена, нервово перебила Соломія, витираючи кухонний стіл. Якщо вам було так добре з Оленкою, то чого ж ти з нею розійшовся?
Володько ображено відвернувся й похмуро подивився у вікно.
Ну, ти ж знаєш ту історію
Знаю. Тоді й не розповідай мені про свою Олену, різко сказала Соломія. Інакше я стану твоєю наступною колишньою.
Соломія вже була готова на радикальні кроки.
З Володимиром вона познайомилася майже рік тому у спільній компанії. Вона навіть знала ту саму Олену, хоч і не близько. Та й привела Володька із собою. А потім за кілька місяців зникла з усіх радарів.
Володько одного разу, під чаркою, і розповів, що розійшовся з нею, спіймавши на зраді. Навіть сльозу пустив.
Тоді Соломії це здалося милим: чоловік не боїться емоцій, цінує кохання. У ній щось клацнуло захотілося пожаліти й приголубити.
Вона розуміла, що цим «чимось» був, мабуть, материнський інстинкт, а не жіноча пристрасть. Але тоді цього вистачило, щоб між ними завязалися стосунки.
Почалося все гарно. Він зустрічав її після роботи, підвозив додому, щодня писав теплі повідомлення та цікавився, чи вдяглася вона по погоді. Соломія відчувала себе опікуваною.
Вперше вона занепокоїлася, коли їй написала та сама Олена.
Привіт. Слухай, чула, що ти з Володимиром. Це, звісно, не моє діло, але будь з ним обережніша. У них із матірю нерозлучний дует.
Соломія взяла на замітку, але подумала, що дрібниці. Кохання й не такі перешкоди подолало. Якщо в нього не склалося з однією, то не факт, що й з іншою буде так само.
Привіт. Думаю, ми самі розберемося. Але дякую за попередження, відповіла вона.
Не хотіла продовжувати цю розмову. Здавалося, це якось нечесно до Володька.
А от Володько про її комфорт не турбувався взагалі.
Коли його мати, Ганна Іванівна, вперше прийшла без попередження, Соломія віднеслася до цього спокійно.
Може, вони просто не розуміють, як це незручно. Напевно, Ганна хвилюється за сина й хоче побачити, з ким він живе.
Соломія відправила Володька зустрічати матір, швиденько одяглася, зібрала волосся в неакуратний хвостик і, сонна, з синяками під очима, вийшла знайомитися з майбутньою свекрухою. А та в цей момент уже перебирала речі у шафі у вітальні.
Оце так безлад, з умішкою сказала Ганна. Потім шкарпетки губитимете. Соломіє, давай поснідаємо, а потім я тебе навчу складати речі, щоб не мялися.
І це замість «доброго ранку». Сказати, що Соломія збентежилася це нічого не сказати. Їй здалося грубим, що чужа жінка так вільно копається в її речах.
Але відповідати грубістю на самому початку стосунків було некомільно, тому вона стерпіла.
Ой, дитино, які в тебе синці під очима! співчутливо додала Ганна. Тобі б огіркові маски зробити. А краще нирки перевірити. Ось у моєї подруги
Соломія посміхалася, кивала і вдавала, що їй цікаво слухати про хвороби незнайомих людей. А саме мріяла повернутися в ліжко, адже була лише восьма ранку. Вихідний, вона спеціально лягла пізніше, щоб виспатися.
Не вийшло.
Візит Ганни Іванівни затягнувся аж до вечора. Соломія отримала купу порад: як поливати квіти, мити ванну й натирати ложки.
Навіть трішки попрактикувалася. Відчувала себе, як вичавлений лимон. І весь цей час Володько навіть не спробував їй допомогти чи натякнути матері, що вони хочуть відпочити.
Слухай, твоя мама завжди така енергійна? обережно спитала Соломія перед сном.
Вона не була проти родини, але хотіла б мати трохи простору.
Ну так. А що? Вона просто хоче спілкуватися, пожав плечима Володько. Раніше ми з Оленою жили в неї, було весело. А тепер їй самотньо.
Сподіваюся, втрьох ми жити не будемо зітхнула Соломія.
А в чому проблема? Ти проти моєї мами? напру
