— Якого біса ти лізла в мій ноутбук? — Кирило навис над Мар’яною. Вона ніколи не бачила його таким…
Мар’яна прийшла зі школи й одразу відчула важкий запах перегару. З кімнати лунав голосний хропіт. Зрозуміло — батько знову п’яний. Вона пройшла на кухню.
Матір стояла біля раковини й чистила картоплю. Почула кроки за спиною й обернулась. Мар’яна в одну мить помітила її червону, опухлу щоку.
— Мамо, давай втечемо від нього. Скільки можна терпіти? Він же може тебе вбити, — зі злістю сказала вона.
— Куди ми підемо? Кому ми потрібні? На квартиру грошей немає. Не бійся, не вб’є він мене. Боягуз. Тільки переді мною кулаками махає.
Вранці Мар’яна прокинулася від дивних звуків. Підійшла до кухні й побачила, як батько, запрокинувши голову, п’є воду прямо з носика чайника. Вона дивилася на його кадик, який ходив угору-вниз. Чула, як вода булькотить у його горлі. «Нехай захлинеться! Будь ласка, нехай захлинеться!» — подумала вона з ненавистю.
Але батько не захлинувся. Поставив чайник, задоволено крякнув і, насупившись, пішов у ванну.
Мар’яну перекосило від думки, що мати долине в чайник воду з-під крана, не промивши його від слини та запаху батька. Вона взяла губку й довго мила посуд, пообіцявши собі, що більше ніколи не питиме звідти, не помінявши воду.
На зимові канікули клас Мар’яни поїхав у Київ на три дні. А коли вона повернулася, мати лежала в лікарні.
— Це він тебе? — різко запитала Мар’яна, побачивши забинтовану голову.
— Ні, що ти. Посковзнулася, на вулиці ожеледь.
Але Мар’яна знала — мати бреше.
Через постійні травми голови в матері розвинулася гіпертонія. За півроку в неї стався інсульт, і вона померла. На поминках батько ридав п’яними сльозами, то жалкуючи про ранній піхід коханої Оленки, то лаючи її останніми словами за те саме.
Казав, що Мар’яна вся в матір, погрожував: якщо вона теж його покине, він її вб’є. Вона ледь дочекалася закінчення школи. На випускний не пішла. Наступного дня тихо забрала атестат і, поки батько був на роботі, зібрала речі й втекла з дому.
Батько давав гроші на продукти, і Мар’яна частину відкладала. А то й сама витягувала з його кишені, коли той спав. Небагато, але вистачило б на перший час. Вона давно вирішила: поїде, знайде роботу, а навчатиметься заочно.
Не боялася, що батько шукатиме її. Участковий і сусіди знали про його пияцтво — допомагати не стануть. Вона поїхала у велике місто, зняла занеддану, але дешеву квартиру на околиці, влаштувалася в «Ростик’с». Допомогли з оформленням медичної книжки, годували безкоштовно…
Подала документи до технікуму на заочне. Коли в «Ростик’сі» дізналися, що вона вчиться на бухгалтера, її посадили за касу.
Хлопці намагалися за нею доглядати. «Спочатку всі вони лагідні, добрі, а потім або пити починають, або зраджують. Навіть не знаю, що гірше. Не вірь їхнім солодким словам, доню. Я теж колись гарною була. Твій батько не пив, коли ми познайомилися. Любили одне одного. А куди все поділося?..» — часто говорила мати.
Мар’яна пам’ятала її слова і не відповідала на залицяння. Вона вже бачила, до чого це призводить.
Мати в день зарплати йшла в магазин і купувала продукти в запас: макарони, крупи, консерви. Батько пропивав гроші, але в домі завжди була їжа, хоч і проста. Тепер Мар’яна робила так само.
Вона йшла додому з тяжкими пакетами. Назустріч ішов хлопець, втопивши очі в телефон. Мар’яна сподівалася, що він її помітить, але він налетів на неї.
— Вибач, — сказав він, відірвавшись від екрана.
Мар’яна хотіла відповісти щось різке, але побачила його добрий погляд і зніяковіла.
— Нічого, я сама винна, — усміхнулася вона.
Хлопець запропонував допомогти. Вона вагалася, але все ж віддала йому пакет. Не може ж людина з такою щирою усмішкою бути поганою. Вони познайомилися. Андрій легко доніс пакет, але Мар’яна не пустила його до квартири.
Наступного дня він зайшов у «Ростик’с». Казав, що випадково, але вона знала — це брехня. Вони почали зустрічатися.
Андрій чесно зізнався, що розлучений, що у нього є маленька донька, яку він обожнює. Залишив дружині квартиру, а сам жив у друга. Розповів, що одружився з легковажності.
— Просто не змогли жити разом. Виявилося, нічого спільного в нас немає.
Він багато розповідав про доньку, і Мар’яна вирішила: людині, яка так любить дитину, можна вірити. За місяць Андрій запропонував жити разом.
— Давай знімемо нормальну квартиру ближче до центру. Удвох легше.
Вона погодилася. Від щастя летіла. У неї нарешті буде справжня сім’я. Вони переїхали у простоВона залишила його, зрозумівши, що справжня свобода — це не втеча від когось, а можливість почати все спочатку, не повторюючи помилок минулого.
