Зі своєю майбутньою дружиною я познайомився за дивних обставин.
Я тоді їхав з роботи та побачив посеред дороги вагітну жінку, яка присіла біля свого автомобіля. Я не міг не зупинитися, запитав чи потрібна моя допомога та моя нова знайома Надія сказала, що у неї почалися пологи. Я сказав, що відвезу її в пологовий будинок. Жінка зачинила свій автомобіль та ми поїхали. На щастя, пологовий будинок знаходився неподалік від місця нашого знайомства.
Мене не полишало питання чому вагітна жінка в такий момент сама та чи є кому її забрати з пологового будинку після народження дитини. Я запитав про це Надію та вона сказала, що вона сама дістанеться додому з пологового будинку. Я зрозумів, що переді мною сильна та самодостатня жінка. Я попросив ключі від її автомобіля, бо інакше її автомобіль заберуть на штрафмайданчик. Надія погодилась. Коли ми прибули до місця призначення, я дав Надії свою візитку та сказав, що провідаю її через декілька днів. Надії було не до довгих розмов та вона пішла народжувати.
На той момент я не мав ні дружини, ні дітей, але я знав де знаходиться пологовий будинок, бо там працювала моя сестра анестезіологом. Тож я зателефонував до Марії та розпитав про новоприбулу пацієнтку. Та, хоча моя сестра напряму з нею не спілкувалася, їй про все розповіли. Виявилось, що вона давно вже не живе зі своїм чоловіком та має намір виховувати дитину сама.
Я приходив до пологового будинку та передавав передачі для новоспеченої мами та її малюка. Марія розповіла, що після того, як ми з Надією попрощалися, через декілька годин вона народила здорового голосистого хлопчика. А Надія виявилася дуже гордою жінкою. За увесь час перебування в пологовому будинку вона жодного разу мені не зателефонувала. А, можливо, вона загубила мою візитку.
В день виписки Надія теж мені не зателефонувала, але я знав, коли її з дитиною виписують, отож під’їхав до пологового будинку в назначений час. Надія дуже здивувалася побачивши мене. Вона хотіла їхати додому на таксі, але я запропонував підвезти її, віддав ключі від її автомобіля.
– Лише через те, що на вулиці зима, а я ще не встигла викликати таксі, я погоджуся, – гордо відповіла Надія.
Коли ми вже під’їхали до її дому, то Надія запитала мене чи це я передавав усі ці передачі. Я відповів, що так.
– А моя візитка загубилася? Ти до мене жодного разу не зателефонувала, – сказав я.
– Не загубилася, річ в тому, що я зараз не планую ніяких стосунків, бо мені вже вистачило тих чоловіків, які через мою самодостатність намагалися сісти мені на шию.
– Але ж я не такий.
– Не можу цього знати, – сказала Надія та вийшла з автомобіля, – дякую за те, що підвіз мене та за те, що потурбувався про мій автомобіль.
Через деякий час Надія запитала де я поставив її автомобіль, написавши мені повідомлення. Я відповів, ми почали спілкуватися через повідомлення та поступово у нас зав’язалися стосунки. Зараз я дуже щасливий в особистому житті. Ми з Надією одружилися та я став батьком для її сина.
