Чому ж варто брати із собою їжу?
Згадую, як багато років тому сімя мого чоловіка його сестра з родиною, брат із дружиною й дітьми щороку відзначали Різдво у нашому домі, цілих пять зим поспіль. Всі частувалися, веселилися, співали щедрівок, а всі клопоти приготування страв, сервірування столу, миття посуду після гостей лягали на мої плечі. Я турбувалася про гостей до ночі, а вони лише святкували. Та торік моя терплячість луснула, і я відчула, як важко все це мені дається і фізично, і морально, і навіть фінансово.
Тому минулого року я вирішила: годі вже такої несправедливості, час ділити обовязки на всіх.
Віншуючи про це, нещодавно до мене подзвонила свекруха й просила, щоб ми знову зібралися на Різдвяну вечерю у нашій хаті. Вона казала, що вже у літах, що сили не ті, що час нелегкий, а так хочеться родинного затишку.
Я зателефонувала до сестри і брата чоловіка, переповіла прохання матері. Спершу вони зраділи: мовляв, звісно, треба слухати маму, хай зберемося всі разом, як колись.
Та коли я сказала, що цього разу кожен повинен прийняти участь у приготовленні й привести щось із собою їхній ентузіазм згас. Я пообіцяла спекти торт та зварити дві гарячі страви, приготувати основну їжу.
А їм дісталися салати, риба, шинка чи ковбаска, сир, якісь фрукти та напої. Кожному хоч щось принести із собою.
Почувши цей перелік, вони одразу стали невдоволеними. Аргументували, що не мають часу на приготування, що на їхніх роботах купа невідкладних справ та й продукти треба ще знайти і купити. Не розуміють, навіщо возитися з приготуванням та носитися з тими стравами до чужої хати. Сказали: нехай тоді кожен святкує вдома.
Я запитала: А ж як же маму, стареньку, залишити одну? І що ви думаєте? Сказали: Привітаємо телефоном і годі.
Ось так ніхто не захотів допомогти ні працями, ні витратами на стіл. Свекрусі ще нічого не казала, берігаю її серце від смутку. І сама не знаю, як пояснити, адже вона дуже засмутиться.
Що мені робити в такій ситуації? Може, знову всю Різдвяну вечерю готувати самотужки, а може нарешті зважитися й поставити інтереси власної родини на перше місце? Життя довело: наші традиції тримаються не лише на застіллі, а й на теплі душ людських, добрій волі й спільній праці. Часом та праця цінніша, ніж усі страви на світі.
