Чомусь наше подружжя протягом двох десятків років Бог не благословив діточками. Звісно, це нас трохи засмучувало, але приймали як належне, бо ж через себе не перескочиш.
Так рік збігав за роком. Жили ми в мирі. Чоловік у мене був хорошим господарем. Дбав про майбутнє, про відпочинок, дозвілля. Так ми купили собі красивий будиночок за двадцять кілометрів від міста, куди переїжджали жити на літо. Тут було озеро і лісочок, де ми приємно проводили час.
Мій чоловік дуже часто з роботи їздив у відрядження. Одного разу, коли його не було вдома, відчула загальну слабкість і запаморочення. На той час мені вже було сорок. Звернулася до лікаря і була шокована – я була вагітна. Ми з чоловіком уже не сподівалися мати власних дітей. І тут сталося справжнє диво.
Ми раділи як діти і чекали на появу немовляти. В нас народилася дівчинка. Назвали її Анною. Звісно, що тепер усю любов і увагу віддавали їй.
Коли Ані було вісім років, відійшов у кращий світ мій чоловік. Тепер я ще більше горнулася до своєї донечки, а вона до мене.
Не встигла зогледітися, як Анна стала дорослою, почала стрічатися з хлопцем, але заміж виходити не поспішала.
Майбутнього зятя звали Ігор. Познайомилася Анна з ним під час навчання в коледжі. За три роки вони одружилися. Я подарувала молодим на весілля власну квартиру, в якій до того зробила капітальний ремонт. Сама земешкала в будиночку за містом. Думала, що так буде краще. Але мене чекав неприємний сюрприз.
Усе з часом потребує певного догляду чи ремонту. Мій будиночок також почав осуватися. Я попросила зятя допомогти виконати деякі ремонтні роботи. Він категорично відмовив мені в цьому. Подумала, що, може, в нього на цей час не було настрою і попросила через певний час ще раз. Він мені нахамив. Я йому натякнула, що живе в моїй квартирі. Але зять такими питаннями не переймався. Дочку він також не слухав.
Зрештою, я не втрималася і зопалу виставила його чемодан за поріг. Так ми розпрощалися. Дочка не була проти, бо також в особі чоловіка не мала підтримки ані любові. Зважаючи на агресивність Ігоря, думала про те, що згодом і дочка з дитиною могла опинитися на вулиці. Він виявився таким. На жаль!
