Ми з моїм чоловіком виросли практично разом, сусіди, квартири одна навпроти іншої. Він на рік старший, в одній компанії були. Та от з батьками в нас велика різниця. Мої весь час були для мене турботливими та уважними. А от у Ігоря навпаки, ні мамі ні батьку не було цікаво як син росте. Він часто засиджувався в нас в дома до пізнього вечора, мама завжди його пригощала вечерею. А його мама, тьотя Люба навіть не шукала його. Ігор зарання став дорослим, вже в сімнадцять років знайшов собі роботу. Сам себе утримував, винаймав кімнату в гуртожитку. Батьки йому одразу сказали, що після вісімнадцяти вони його годувати не будуть.
Час минав ми, зустрічатися. Коли ми одружилися, то у мене вже не було мами, лише батько. Ігореві батьки не цікавилися нашим життям. Ми бувши вже одруженими, здобували професії, шукали собі хорошу роботу. І ви знаєте ми змогли зробити перший внесок за свою квартиру. Тож сподівалися, що станемо на ноги й тоді народимо дітей.
Але у Бога свої плани, вагітність стала для нас сюрпризом. Ми з нетерпінням чекали свого первістка. Матвій народився чудовим хлопчиком. Та до вагітності я працювала, і ми жили з моєї зарплатні, чоловікова йшла на погашення кредиту. В декреті відчули, що таке труднощі. Допомоги не було від кого чекати, мій батько хворіє, вся пенсія на ліки йде. А свекри хоч і молоді ще, працюють, та одразу сказали, що допомагати не будуть.
Одного разу при зустрічі батько Ігоря хвалився, що хоче купувати нову машину. Якийсь спадок він отримав. Ігор вирішив запитати у мами чи це правда. Коли зателефонував, вона підтвердила. Дійсно вони отримали пайовий наділ землі, але він їм не потрібен, тож продали. Тепер хоч живуть як люди.
Чоловік не наважився сказати про свої труднощі. Але ви ж знаєте, що якщо наступають труднощі, то це не так швидко не минає. Ігоря на роботі перевели на нижчу посаду, у компанії важкі часи, когось взагалі звільнили. Стало ще скрутніше, і тоді він наважився попросити допомоги у своїх батьків. Просто хоча б дати в борг, а ми повернемо, щойно зможемо.
– Ми тебе виростили, виховали, все бувай здоровий. Це твої проблеми. Раз дай вам, а тоді все життя будемо давати. Ти не заглядай на наші гроші, вчися сам заробляти. – таке сказала йому його мама.
Допоміг тоді нам друг нашого дитинства, і грішми й роботою. Але той період ми на завжди запам’ятаємо. Ігор не хоче спілкуватися зі своїми батьками, адже був завжди обділеним у дитинстві, а коли бувши дорослим попросив допомоги, вони йому відмовили. Свекри не надто цим переймаються, вони вже кілька місяців навіть не пробували вийти з сином на зв’язок.
Мені дуже шкода свого чоловіка, адже старість його батьків не за горами, а гроші мають звичку закінчуватися. І тоді будуть говорити про синівський борг, але навряд чи згадають про те як ставилися до своїх дітей.
