Добре, моя мама мені таки повірила.
Це сталося на Великдень минулого року. Була ніч, близько восьмої, саме у Чистий четвер. Я йшов темною вулицею, де лишалася світити лише одна ліхтарка. Навколо — непроглядна пітьма. Раптом у далині я побачив величезну тінь. Це не була людина. Вона не йшла — просто наближалася… беззвучно, не змінюючи форми.
Що далі я йшов, то ближче відчував її присутність. Аж раптом, у мить, вона зникла. Так, ніби її й не було. Я застиг, не розуміючи, що тільки що побачив. А найстрашніше — за крок звідси був цвинтар.
Відтоді, кожного разу, коли опиняюся на тій вулиці, намагаюся не дивитися в темряву. Бо раптом вона знову з’явиться…
