Чужа наречена
Валерійко мав попит, хоч ніколи не давав оголошень у газети чи на телебачення. Про нього знали його імя та номер передавали як пожежу на селі, від друга до друга. Справити концерт? Без питань! Провести ювілей чи весілля? Прекрасно! Бувало, навіть випускний у садочку проводив і зачаровував не тільки дітей, а й їхніх мам.
Все почалося з малого. Одружився друг дитинства, а запрошений заздалегідь ведучий так і не зявився потім стало відомо, що той просто «пропав у запої». Часу на пошуки вже не було, і Валерійко схопив до рук мікрофон. У школі був заводієм, займався драмгуртком «Берегиня», а вже в університеті обовязково брав участь у «Веселій студентській весні» й у КВК. Тоді імпровізація вдалася на славу, і прямо під час застілля двоє гостей попросили його провести й їхні свята.
Після університету Валерійко влаштувався до одного з наукових інститутів Києва. Платили копійки хіба вистачало на хліб та пару книжок. Перші додаткові заробітки на святкових замовленнях захопили взявся за будь-яку роботу, бо до гаманця додавалася й неабияка моральна насолода. Дуже швидко його гонорари як ведучого в десятеро перевищили зарплату молодшого науковця.
Попрацювавши рік, Валерійко наважився: пішов з інституту, купив на зібрані гривні якісну апаратуру, відкрив ФОП і став працювати офіційно «на культурній ниві». Ще пішов співати благо мав голос і слух! Зовсім скоро став не просто ведучим, а співочим ведучим, і тричі на тиждень у ресторані підробляв артистом.
До тридцяти Валерій став доволі знаним у столиці красень, пита-хлопець, заможний, популярний ведучий і співак. Неодружений а навіщо? Дівчата ліпли до нього, як мухи на мед, тільки обери. Але друзі вже одружувалися, дітки зявилися, і Валерійко задумався про сімейний затишок. Та от тільки, з ким? Легкодоступні цікавили його лише для одного а одружитися хотілося раз, та на все життя.
Треба знайомитись зі шкільною дівчиною, виховати як собі треба, а як вісімнадцять виповниться й одружитися. Ідеальна дружина буде!
Навіть став брати замовлення на випускні у школах, дедалі приглядався до молоденьких. Але сучасні дівчата його лише розчаровували, були не такі, як Валерійко мріяв. Та він не впадав у відчай, піджартував собі: «Полюю на рідкісного звіра». Але тоді сама доля вирішила посміятися з мого троюрідного брата.
Як воно буває нічого не віщувало. Подзвонила жінка, послалася на знайомих:
Нам потрібен ведучий на весілля, 17 червня ви вільні? Чудово! Можемо зустрітися?
Зустрілися. І тут, як каже Валерій, він уперше у житті відчув: ніби земля з-під ніг іде. Вона назвалася Оленою. Гарна, елегантна, розумна отака жінка, про яку тільки мріяти! Коли глянув подумав, років двадцять пять їй, ну трішки більше. За розмовами згадала, що була піонеркою значить, не менше сорока!
Домовилися про всі деталі, навіть підписали договір, бо Валерій принципово працював лише за домовленістю, і для себе, і для клієнта. Олена, усміхаючись, сказала:
Та навіщо папери? Я ж вам вірю!
А Валерій тільки віджартувався, мовляв, на податкову треба здавати. Хоча насправді просто хотів матеріального підтвердження, що це не сон, що Олена справжня.
Раптом задзвонив у неї телефон:
О, а ось і наречений за мною приїхав. Вас підвезти?
Відмовився, але вирішив провести її це в нього така традиція: подивитися на пару, оцінити атмосферу. Однак цього разу керувала ним не цікавість, а справжня заздрість до нареченого. І тут його чекав сюрприз: з машини вискочив хлопець років двадцяти пяти, молодший за Валерія!
Олено, все гаразд? запитав щиро хлопець.
Вона лише махнула рукою із посмішкою.
Ви ведучий на нашому весіллі? Дуже приємно! Мені Ярослав про вас розповідав ви профі! простягнув руку, Вибачте, мене ще не представили. Я Артем, наречений.
Валерій зціпив щелепу, хоч і хотілося дати цьому Артему в ніс за його щасливу міну. Але тільки потиснув йому руку:
Валерій. Взаємно.
З того дня Валерійко ніби втратив душевний спокій. Будь-яка дрібниця ставала приводом подзвонити Олені, побачитися чи хоча б почути її голос. День весілля наближався, а він був як у гарячці. Єдиному другу, що все розповів, той іронічно піджартовував:
А шкільниці? За яких можна ліпити ідеал?
Які, до біса, шкільниці?! зітхав Валерій, Олена ідеальна жінка, більше не треба мені нікого.
То поговори з нею відкрито, радив товариш.
Ти що, з розуму зїхав? Вона ж заміж виходить! До чого тут я зі своїми почуттями?
Іноді приїздив сам Артем щасливий, щедро усміхнений:
Ось від Олени вам передачка
В такі хвилини Валерій ледве стримувався, аби не нагрубити. Він навіть подумував кинути цю роботу, хоча б і на шкоду репутації, лише щоб не бачити цієї пари. Але ж тоді ніколи більше не побачить і Олену Після таких думок знаходив виправдання й продовжував підготовку до весілля.
За два дні до торжества Олена завітала до Валерія «полакувати сценарій». В офісі саме тривав ремонт, то бачились у Валерієвій квартирі. Багато сміялися, щиро розмовляли. Коли все було обговорено до дрібниць, Валерій запропонував по келиху ігристого:
За ідеальне свято!
Охоче! погодилась Олена.
Вона сміялася, була чарівна, а ігристе додало відваги. Валерійко не втримався, поцілував її. І на диво відчуйте: вона відповіла на цей поцілунок. Голова у обох пішла обертом.
Прокинувся Валерій вранці і спочатку гадки не мав: це сон чи дійсність? У кімнаті ні сліду Олени, але подушка поряд зберігала тонкий аромат її парфуму. Точно було! І що тепер? Весілля не скасують? Подзвонив Олені:
Привіт
Привіт! Пробач, що втекла, але сам розумієш справ по горло, завтра ж весілля!
То воно відбудеться? сипло спитав він.
Аякже! Чому ні? Все чудово!
Як так? думав Валерій. Невже всі жінки такі холодні? Як вона дивитиметься в очі нареченому? Може, зірвати весілля? Але чи хочу я таку жінку? Відповідав чесно: будь-яку Олену хочу.
У день весілля приїхав у ресторан раніше. Декораторки, сміючись, скоса на нього позирали. І раптом
Підійшла Олена.
Привіт. Усі зареєструвалися, а я відразу до тебе побігла, дуже захотіла тебе побачити.
То, бідкався Валерій, ти вже заміжня?
Та ти що? Дочка моя, Ганнуся! Вона в Харкові вчиться, нарешті прилетіла!
Ти ти не наречена?
Олена подивилася з подивом, а потім засміялась так дзвінко, що Валерій не міг не посміхнутися у відповідь.
Ні, Валерію, звісно! Ну що ж ти за фантазер такий?
І тільки тепер до Валерія дійшло: Олена завжди казала «наречена з нареченим», не «я» чи «ми». І Артем казав тільки «Олено» і на «ви». Як це я раніше не збагнув? Смішно стало
Нарешті набрався духу та спитав:
А ти? Одружена?
Вона посміхнулася і заперечно кивнула.
Тоді виходь за мене!
Свадьба пройшла на славу. Ведучий був на висоті, гості в захваті. Молодята подякували:
Та як вам віддячити?
Я сама його віддячу, підійшла Олена, Ви йдіть, вас уже чекає авто.
Звістка про те, що Валерій узяв за дружину жінку, старшу на девять років, швидко пішла по родичах. Спочатку поставилися з підозрою, а потім, побачивши Олену, всі вирішили:
Як у таку не закохатися?
Невдовзі Олена й Ганнуся народили малюків із різницею у два тижні.
Я навчився головному: не шукай щастя за схемами воно поруч, тільки серцем відчуй.
