Жінка, яка прибирала в будинку, відчула співчуття до сироти та нагодувала його, поки господарі були у відїзді. Коли заможні люди повернулися, вони не могли повірити власним очам.
Оксана багато років працювала в домі родини Коваленків. Того дня господарі поїхали, і вона, закінчивши всі справи, вирішила трохи відпочити біля вікна. Раптом її увагу привернув хлопчик, що йшов повз паркан. Він був худим, у пошарпаному одязі й виглядав дуже втомленим.
«Певно, він голодний», подумала Оксана, відчуваючи жалість до дитини. Глянувши на годинник, вона зрозуміла, що господарі ще не скоро повернуться, і вийшла на двір.
Привіт, як тебе звати? лагідно запитала вона, підійшовши до хлопчика, який уважно дивився на вулицю.
Ярослав, відповів він, недовірливо споглядаючи на неї.
Ходімо зі мною, запропонувала Оксана. Я пригощу тебе вишневим пирогом.
Хлопчик, не роздумуючи, пішов за нею. Він був дуже голодний і цілий день нічого не їв.
На кухні Оксана відрізала великий шматок пирога й поставила тарілку перед хлопчиком.
Який смакота! скрикнув Ярослав, відкушуючи пиріг. І моя мама такі пекла!
А де твоя мама? обережно запитала Оксана.
Хлопчик перестав їсти, опустивши погляд.
Я давно шукаю її Вона зникла, тихо сказав він.
Їж, їж, ніжно промовила Оксана. Ти обовязково її знайдеш.
У цю мить двері відчинились господарі повернулися. Оксана здригнулася, почувши кроки.
А хто це у нас? здивовано запитав Андрій, зазирнувши на кухню. Його очі розширились, коли він побачив хлопчика.
Кого ти привела, Оксано? суворо спитав він.
Ця дитина шукає свою маму, він голодний, от я й вирішила його нагодувати, спокійно відповіла вона, знизавши плечима.
Значить, тепер ти допомагаєш усім, хто на вулиці опиниться? А нам байдуже? обурився Андрій.
Ярослав заплакав, почувши ці слова.
Я зараз піду, сказав він, залишивши недогризений шматок пирога.
Марія втрутилася:
Почекай, хлопчику, мяко промовила вона. Де ти загубив свою маму?
Марія завжди була добрішою за свого чоловіка, і хоч Андрій часто дорікав їй за надмірну мякість, він не міг змінити її вдачу.
Я живу з дідусем, але він злий. Постійно лається, зізнався Ярослав, дістаючи з кишені стару фотографію. Це мої батьки, колись ми жили разом, сказав він, подаючи фото господарям.
Марія взяла фотографію й завмерла, впізнавши свою доньку Наталку.
Андрію, це наша донька! скрикнула вона тремтячим голосом, передаючи фото чоловікові.
Андрій з недовірою глянув і взяв фотографію.
Ярославе, звідки в тебе це фото? здивовано запитав він.
Я знайшов його у дідуся. На звороті була адреса, і я прийшов сюди. Думав, може, мама тут жила, відповів хлопчик, трохи заспокоївшись. Дідусь казав, що мама мене кинула, але я йому не вірю!
Не може бути! повторювала Марія, згадуючи, як їхня донька Наталка колись втекла із чоловіком на імя Олег. Кілька років про неї не було жодних звісток, а потім вона повернулася і незабаром загинула в автокатастрофі по дорозі додому. Той день став для них жахливим кошмаром, після якого вони залишилися самі.
А де твій батько? запитав Андрій.
Тата немає. Він помер півроку тому, знову заплакав Ярослав.
Подружжя було в шоці. Вони знайшли свого онука! Втомлені від самотності, вони вирішили залишити хлопчика в себе.
Знаєш, малюку, ми відведемо тебе у твою кімнату, сказала Марія.
А мама прийде? спитав Ярослав.
Твоя мама тепер із татом, сумно відповіла вона.
Хлопчик зблід.
Незабаром подружжя оформило документи на усиновлення. Дідусь не заперечував, дізнавшись, що хлопчика візьме заможна родина.
Оксана була щаслива. Завдяки тому дню, коли вона зустріла хлопчика, господарі знову знайшли радість. З часом Ярослав перестав бути бідним сиротою. Він став гарно вдягненим хлопчиком з добрими манерами та люблячою родиною.
