ЧУЖИЙ ДИТЯ В ЖИТТІ ФЁДОРА

Марія і незвичайний хлопець
Не так, щоб Марійка не любила статку, просто не прийняла. Ну, хто він їй батько? Ніколи в Марійки не було батька, і цей “тату Володька зїв ведмедя” також не батько. Натомість для мами вона з перших днів спробувала приховати своє обурення.
Вже не маленька, старша вона, одинадцять років, була не дурна. Розуміла, що мамі потрібна сімя, потрібно, щоб за нею доглядали. Загалом, Володько непоганий, просто замкнений. Але чужий. Марійку, як було, і не помічає. Аж дивно, що він не приймає її, як робив батько подруги Надії, з якою Марійка навіть по крові троюродною сестрою була.
А Володимир, неначе, і не помічав, що його дбайлива дівчина має дочку. Прийняв її наявність, як природне явище, і почав планувати подальші роки, сподівавшись, що Ірина зароджує їй родного сина, а навіть двох.
Оженелись вони швидко і тихо, обміняли дві квартирки на одну просторішую, де Марійці відразу відступили кімнату. Між статком і дівчинкою виникла просто “суцільна міра”, замість “гарної суперечки”. Після школи, пообідавши, Марійка втекала до своєї кімнати, щоб не шкодувати від статку. Він ніяк не навязував дружби.
Коли у Людми виникла несвідома пристрасть до вранішнього рапту та обертання головою, вони всі із задоволенням лікувалися вагітність! Марійка мріяла про братика, а статок про сина. Але з жорстокістю не нове життя, а непримиренна біль у головному мозгу молодої жінки. Марійка стала сиріткою ох і в одинадцять років, а її шлях упявся до дитячого будинку.
Вона не розмірковувала про майбутнє, пригрізена бідною тугою, коли на кухні почула плач пяної мами Надії, яка, здавалося, виправдовувалася перед статком: – Га, узяла б я її до себе, все ж Люда ще моя троюродна сестра, не чужі. Але сама з Надійкою раз на тиждень з дому побіжую, як мої шапки підмочує. Не потягну. А більше ж нікого з роду у нас нема.
Марійка не хотіла жершати, але сталось так, з тієї розмови вона зрозуміла, що опікунське відчепляться, заберуть до дитячого будинку. Ось чому статок, у цій просторій квартирі, відстояв пару днів, сподіваючись, що знайде роду Люди. Ось і ця розмова з цього витягає.
– Маріє, потрібно поговорити, – почав вранці статок, але замолк, шукаючи слова.
– Так, потребуйте, знаю, що збиратися на дитячий будинок.
– Я про інше. Якщо не проти, хочу оформити опіку над тобою, ми з мамою були одружені, кажуть, що можна спробувати, але і ти хочеш. Я знаю, якій батьківської я нестача, але не можу тебе в дитячий будинок віддати. НЕ МОГУ. Спробуємо. Ради Люди. Навіть, вона дивиться на нас від кімнати і теж турбується.
Вона ніколи не уявляла, як зимом може плакати дорослий чоловік. Особливо Володимир. Він навіть на поминах не плакав. Був, як камінь, але й однієї слізки ні. А тут Підійшла, обійняла його, почала, як маленьку, утішати.
Усе у них вийшло. Кто кого високо піддержував першим півріччям, це ще запитання, але потроху потом. Налоги пройшли, навчилися готовити їжі не тільки, але й размовляти.
Проте Володимир поговорив не справжній. Марійка звикала. Під навантаження фізично й емоційно став вона і до статка. Чоловік справедливий. Не раз захищав її на вулиці, став як-то радісністю в мелодіях. То морозиво приносив за вечорами, то два квитка на премію окремо їй із Надійкою.
Час від часу прилітала тітонька тільки допомогти, добавити, розшифрувати рахунки. Часто Надійка ночувала. Туга поступово розійшлася. Прочинали життя. Володимир ішов на збори в школу, ось і частину заробітку класти у загальні розходи, і ні за що не запитував щодо оплати. Марія намагалася не впасти під ним. Але ніколи не кликала його тато, навіть у лиця, чи за спиною, відчуваючи, що для нього чужа дитина.
Не сама прийшла до такого висновку, а знайшли “добрі люди” просвітили “сиротку”, щадячі.
Коли їй сповнилося 14, федір знову рішив піти на різку для обох розмову. На цей раз, він запитав її думку про свій новий шлюб. У роботі з незначними джерелами розвивались у нього стосунки з одною жінкою, і ще у них буде дитина.
– Я б пішов до них живти, але ти ще не можеш залишатися сама. І опікунство виклється. А разом до неї не бюджетна. У неї лише кімната в службовому будинку. Але якщо я її сюди веду, як думаєш уживемось?
Зовні уживалися. Люба ходила по будинку, як важлива гуска, лаяла своє перше вагітність. Володимир повеселився, а Марійка намагався згладжувати нові образи. У неї якось не вийшов складний підлітковий період. Навіть, можливо, вона давно стопроцентно зросла після втрати мами. А Люба
Марія багато переносила на її вагітність, не розповідала Володимиру, як стає виразна улыбка на обличчі жінки, коли за ним закривається дверцята. Якось поводилася, що Марія не хазяїнка, а чужа дитина. І ця “чужа” молодко вже не по недорозумінню мешкає з чоловіком.
Порозумівшись, що нічого не передає, Люба стала тільки уймагати їй це всерйоз. Напрасна її дитина, чужа дитина.
І знову виснули старі тактики. Поменьше споткатися на очах. Володимир був у тиці в невідомо чому, але коли народилася їхня син Стасеч, зрозумів, що Марії не складно у цій його родині. Люба уже і додала, що її дитина не до них. Ну, і що? Після якихсь кіл них їй належить? Випустимо частину її у старшості, і нехай житиме своїм життям, – це народження з боку небуття запевняло.
Взагалі важка справа була йому виступати, оскільки з самого початку він був замкнений. А Любу переговорити було скрізь важко. Але знайшов простий аргумент стукнув кулаком по столу, сказав. Припини. Жодних більше ніяких варварств.
Марію залишив тільки наступну суботу відвідати Люду. Послідовність очищень, пересадок клумб. Посіли мовчки, і знову як у перші півроку, заповнених скорботою.
– Усе, Маріє, все ремонтується. Не заздрь. Скоро Стас в садок піде, Люба на роботу стартіна, не буде часу баламутнювати.
Але Люба стала з іншого флангу. За підлогою Стасику імунітету, заборонила запросити Надійку. Армію доя народної змусила заколисати в їх дод/home. Взяла всі фінанси в свої руки. У Марійки втрачен доступ до спільних коштів. Приходилось попросити у Люби навіть на найнеобхідніше, о чому дівчі не сміли були говорити вголос.
Вона не скаржилася Володимиру, не хотіла бути причиною їхніх суперечок. Їй страшно було, що статок зрадів, що знову заблиснули його очі, що він любить сина.
Одного разу Володимир на випадок дізнався, що Марійка не консумує у школі. Вона навчилася там в 9-му класі, часто лишилася на додаткові заняття, ще брала команду по стель муни. І частенько до вечора була голодною. Карманих грошей, щоб домиснути, у неї також не було. С того часу, як гроші з доступної скриньки перейшли в либи руки. Так, це вже була банківська карта.
Володимира викрикнула класниця Марійки.
– Га, Володимире Ільовиче, потрібно поміркувати з Марійкою. Мода модою, але вона то прозора! Скоро в обмороки буде голодні падати. Допущений хто? Школа знову недоглядали? Замучили ми їх дітворою!
Коли Володимиру важко зрозуміло наступити, що він пропустив момент з грошима, підпіржаючись на жену, то засоромився й зругав Марійку, що тишає.
– Ну, простите, дочка, дурень я. Ну, а ти-то що тишаєш? Дівчинко, у тебе і рахунок свій є. Я туди всі опікунські заказую, і виплати туди ж йдуть. Але знаєш, ми й не будемо їх бідати. Ви тут вищі навчання, й весілля. Я тобі просто сценарій відкрив, і буду з зарплати кидати. Маяк?
Марійка майже не слухала його, про гроші, про карту. Набить в голові звучало ТАТА. Он правда, що для нього не чужа дівчинка, що він за нею зливається. Не за Любою, не за Стасиком, а саме за нею?
О-о, і безсядяб Люба, коли збагнула, чому грошей до неї стало поменш прилади. Сталося, то опікунські “в загальний котел” требувати, то демонстративно хныкать, що гроші як-то в трубу управляються. Як неможливо їх в економічному напрямку, щоб відрізати на відпустку. А як бути інакше, якщо “цю” одягати, одягати й покарювати. А тут ще й У Леї їй дає!
– Так, но відпусточні отримаю, і поїдемо їсти, проблем-то
– Знову до моря? Я на море хочу!
У тиці в такі притулки іспарилася налипала ще пару років. Люба намагалася усміхати Марію, Володимир стояв навколішня до неї. Марійка страждала, зламана, що є причиною розкольорів.
Одне грало – вони з Надійкою ледвим чудилися у школу, знайшли роботу і зняли кімнату разом. Батько у Надійки зовсім вже в лузі провалився, у ньому пішов від по тривалих сталих запоїв. Неясно було, кому від жіночних переоброків живеться важче.
Але мріям не сужено було сбиться. Надійка захрилила одруження відразу після випуску. Навіть біля першого навідного, не могла вже жити з батьками. У Марійки змінилися плани податися куди буде спільножиттєво, її ціль стала у Джити. Володимир хоч не ділив ідею, але зрозумів, що Марійці скажно з ними. Пропонував варіанти, як вдати гіпотеку для Марійки, але Люба сопротивалася, настаючи на грошову забезпеченість.
– Що той буває вона їй з квартири? Тільки-но виросла на готовому.
Рішення прийшло неочікувано. Володимиру за наслідок від іноді довести добру квартирку в сусідньому обласному місті. Там саме був інститут сервісу, куди Марійка таємничим мріяла зїти, але вважала, що її “не за рахунок” оплачено освіту, а по бажанням напряму бюджетних місць не передбачено. І навіть загальних кімнат там не винесли.
Володимир записав свою наслідкову жилову кімнату до Марії, підняв їй рахунок, де відбухло достатньо, щоб підписати всі роки навчання. Сани сам упіх підмогти з заселенням, з поданням документів. Та він справжньо хотів підмогти, але й ще було причина. Люба безпокоїлася, коли зрозуміла, що наслідок “забрав” її з рук. А він вже втомився від балачок і сканклів. Отже, тижніка відпочинку від жінки було приємно.
Обійшов всю сусідню групу, доки щоб квартир там було не стільки. Малий тритка дім. Запитав перед обідним спілкуванням подружок: “Не обманюйте дочку, пригляньтеся”. І це Володимир, який в магазини ходив лише за однообслуживанням, щоб не говорити з продавцями!
– Повезло тобі з татом, дurgeonко, – казали сусідки, вітряючи Марійку в дво.
– Так, батько у мене чудовий, – погоджувалася Марійка.
На кожному весіллі, є перелякуючий момент, коли складно утісити слези. На Марійкіній весі з непримірним моментом стало танець батька з дочкою.
Володимир просто підмог нерви у того дня. Невста не хотіла йти на реєстрацію, поки не приеде батько. А у нього встал інструмент на трасі між містами. Новий годів на свадьбове свято. Не обкатано для такого етапу. Але обійшлося, встиг.
У житті встиг цей праклик друг, хоч і мало.