— Здається, чи ми знову разом? — Настя притиснулася до Сашка.
— Ну як? Ніби нічого, правда? — Маша крутилася перед дзеркалом, приміряючи штани. — Настю, годі вже страждати. Поїдь кудись, зміни обстановку, відволікнися, закохайся, зрештою.
Вона засунула руки в кишені й зігнула одну ногу в коліні.
— Ні, мені певно подобається. Якщо тобі не шкода, візьму їх. Дякую. — Маша підскочила до Насті, сіла поряд на диван, обійняла й чмокнула в щоку.
Настя зітхнула, підвелася й підійшла до дзеркала.
— Ти права, виглядаю жахливо. Схудла, бліда. Я сама ініціювала розрив, а тепер шкодую. Умовила. Завтра напишу заяву на відпустку. Ні, спершу візьму квитки на найближчу дату, а потім вже й заяву.
Вона вперше за весь вечір усміхнулася.
— Ось і молодець, так і треба, — підтримала Маша.
Усмішка змінила Настю. Сміялися не лише губи — очі звужувалися в щілинки, у них спалахували іскри радості. «Весела бісичка», — казала Маша. Але посмішку Настя в останній час показувала рідко.
Саме через сміх Сашко і закохався в неї. Вони з Машею сиділи на лавці в парку біля офісу, їли морозиво й чомусь реготали. Повз них пройшов хлопець, кинув погляд і довго озирався. А вони засміялися ще голосніше.
Через два дні Настя з Машею знову сиділи на тій самій лавці. Хлопець навмисно підійшов. Він зупинився навпроти Насті й привітався.
— А ви хто? — безцеремонно запитала Маша, і дівчата знову зареготали.
— Я Олександр. Приходив сюди щодня, сподіваючись побачити вас знову. Ви сиділи тут два дні тому… Ваш сміх… — Він не відводив очей від Насті.
Вона раптом зрозуміла, що він серйозно, що вона йому подобається, що він боїться її грубої відповіді. Усміхнулася. А коли він із захопленням роззявив рота, щиро розсміялася — не з насмішкою, а щасливо, бо так на неї ще ніхто не дивився. Зі звужених очей бризнули жартівливі іскри. Пізніше він казав, що саме тому закохався в неї, а не в Машку, яка була видовищнішою.
Сашко підкорив її своєю увагою, зачаруванням, любов’ю. Вони зажили разом і прожили два роки. А потім… Настав час робити пропозицію або розходитися. Відносини стали звичними, звичайними.
Сашко став мовчазним, її сміх уже не діяв на нього чарівно. І Настя вирішила, що його кохання минуло, не стала чекати, поки він сам це скаже, і запропонувала розійтися.
Він не погоджувався, але якось мляво, потім узяв речі й пішов. Через два тижні Настя усвідомила помилку. Без Сашка стало ще гірше. Через місяць вона вже лізла на стіну від самотності, а ще через два — зрозуміла, що не може без нього жити.
І саме тоді прийшла Машка, поскаржилася, що хлопець запросив її на концерт. Вона купила гарну блузку, а до неї не підходили жодні штани. Настя запропонувала віддати свої — після страждань вони стали їй завеликі.
— Тож поверни його, поки він не закрутив з іншою… — запропонувала Машка.
— Ні. Тоді він подумає, що я від нього залежу. Ніби підкорююся.
— А це ж чудово — підкорятися коханому чоловікові.
— А якщо ми зійдемося, і мені знову стане нудно?
— Ти занадто багато ускладнюєш. Відкривай ноут, шукатимемо квитки.
Квитки знайшлися несподівано — недорогі, туди, куди треба, і через два тижні.
Настя умовила начальника підписати заяву, сказавши, що збожеволіє, якщо не поїде. Трохи лякало подорожувати самій. Раніше вона їздила з батьками, з Сашком, з Машкою та її хлопцем. А ось одна — ніколи.
— Ти доросла й розумна, але будь обачнішою, — наставляла Машка біля вагона.
На літак Настя відразу відмовилася — тільки до Одеси. А там дорого й галасливо, а їй хотілося тиші. Краще поїздом: лежати на полиці, дивитися на мінливі краєвиди за вікном або дрімати під стукіт коліс, мріючи про море. А вийшовши з вагона, вдихнути неповторне південне повітря й кинутися у хвилі…
Насті більше не хотілося серйозних стосунків. Кохання часто приносить біль, розчарування й страх, що все закінчиться й доведеться починати знову…
— Тобі майже тридцять. Час, коли все попереду, минув. Потрібно зрозуміти: стосунки змінюються, як і люди. Взаємне кохання — рідкість. Тобі важливіше любити чи бути коханою? Тож живи тим, що є. Не думай, що буде далі… — говорила Машка, а Настя все шукала очима Сашка.
Сусідами по купе виявилися літнє подружжя з онуком-підлітком. Той, прищавий і худий, не зводив із Насті очей. Вона ігнорувала його, а потім, коли їй це остогидло, сама почала дивитися на нього, змушуючи червоніти. Так і перемогла — хлопець більше не витріщався.
Дід весь шлях або спав, або розгадував кросворди. Бабуля скаржилася, що син розлучи— Я думав, що вже втратив тебе назавжди, — прошепотів Сашко, обіймаючи Настю, і вона відчула, як нарешті знайшла те, що шукала.
