Можу я перезимувати в тебе? Тарифи на газ такі високі, а в мене немає сил рубати дрова.
Моя донька приїхала на вихідні, щоб зробити для мене покупки, і я вирішила запитати:
Можна я перезимую в тебе? Рахунки за газ дуже великі, а я вже не можу колоти дрова.
Але донька відповіла:
Де, мамо, у квартирі? Коли в мене буде свій будинок, тоді й заберу.
Не бажаю нікому такої старості.
Хочу поділитися своїм болем. Я рано овдовіла мені було лише 26 років. Чоловік залишив мене з двома маленькими дітьми. Сину було три роки, а донечка ще й під грудьми лежала. Я присвятила їм усе своє життя. Треба було годувати, одягати, виховувати. Але вибору не було довелося тягнути все самій.
Я працювала цілий день, а після роботи перетворювалася на господиню та городницю. Жила в селі, але грошей не вистачало ні на що. Сама косила траву, сама колола дрова, щоб обігріти хату. Що ще можна було робити без чоловіка?
Діти виросли й поїхали до міста.
Поки була молодшою, ще тримала господарство. Коли приїжджали онуки, вони їли свіжі овочі та пили молоко. Я економила свою пенсію і віддавала її дітям.
А тепер, у старості, я вже нічого не можу ледве пересуваюся. Зима найважчий час.
Донька приїхала на вихідні, щоб зробити покупки, і я знову спитала:
Можна я перезимую в тебе? Рахунки за газ такі великі, а сили колоти дрова вже немає.
А вона відповідає:
Де, мамо, у квартирі? Коли в мене буде будинок, тоді й заберу.
Коли я вже не могла ходити, сусіди подзвонили синові. Він сказав, що дуже зайнятий, що теща теж хворіє, і в нього немає часу приїхати…
Я попросила сусідів подзвонити моїй сестрі. Вона приїхала одразу й забрала мене до себе. Дякуючи їй, я ще жива.
Минуло кілька місяців, а мої діти досі не звязалися зі мною.
Коли я була молодшою і здоровою, я їм була потрібна. А тепер вони забули, що в них є мати.
Не бажаю цього нікому. Що ж я зробила не так? Коли мої діти стали такими байдужими?
Прошу всіх, хто це читає: шануйте своїх батьків. Ніхто у світі не любитиме вас так щиро й безкорисливо!
