5 серпня, вечір
Сьогодні в мене був цікавий розмовляючий день. Сиділи з хлопцями на обіді, і як завжди, почалося зі скарг.
“І що мені знову доведеться тебе рятувати?” – запитав Ярослав, заливаючи окріп у швидку локшину.
“Гречка з котлетами!” – весело відповів Богдан.
“Знову ці котлети? Минулого тижня вже їли!” – скривився Ярослав, але в очах блищав жарт.
“Так, і я питав дружину – скільки можна? А вона мене й слухати не хоче. Ну що ж, накидуй!”
Сергій, наш новий колега, дивився на нас з подивом. Не розумів, чому Богдану не подобається домашня їжа. Я пояснив:
“Справа в тому, що Богдан сумує за шкідливою їжею – локшиною, піцою, чебуреками. А дружина йому щодня в лоточок складає здорову їжу. От і доводиться йому допомагати. Я його рятую – не викидати ж добро! Він їсть мою локшину, а я його домашні страви.”
“А що, вона погано готує?” – спитав Сергій, розгортаючи бутерброд із мікрохвильовки.
“Та ні, гарно. Але ж не завжди хочеться цих котлет, борщу з пампушками чи картоплі з м’ясом!” – усміхнувся я, відкриваючи контейнер Богдана. “Ось і виручаю його, по-братськи.”
“А може, простіше попросити дружину не готувати? Рада буде!” – запропонував Сергій.
“Пробував. Не слухає.”
“Ти ж радий!”
“А чому добру пропадати?”
“Якби в мене була дружина, яка б мені обіди збирала, я б їх нікому не віддав!” – зітхнув Сергій, відкушуючи бутерброд.
“То в чому проблема? Одружуйся!”
“Та де я її знайду?”
“Не переймайся, знайдеш. У нас у місті гарних дівчат повно!”
Після обіду розійшлися по роботі. Всі ми працювали на меблевому виробництві – Богдан керував відділом збуту, я був у цеху, а Сергій недавно влаштувався на склад.
І ось доля підкА ввечері Сергій зустрів у супермаркеті гарну дівчину, яка, як виявилося, була дружиною Богдана, і тепер йому доведеться розбиратися з цим несподіваним збігом.
