— Ти не проти, якщо я вдягну твою весільну сукню? Адже тобі вона вже непотрібна, — з їдкістю посміхнулась подруга.
— На мою думку, саме те, що треба. Найкраще з усього, що ти приміряла, — сказала Мар’яна, уважно оглядаючи подругу.
— Ваша подруга має рацію. Сукня вам дуже пасує. Підшити поділ і трохи завузити в талії, — промовила продавчиня весільного салону. — Фату принести?
— Я хотіла без фати, — зніяковіла Олеся.
— Принесіть, тільки не дуже довгу, — сказала Мар’яна, дивлячись на подругу, яка крутилася перед дзеркалом.
Пишний поділ колихався навколо її ніг, наче дзвін. Олеся вже уявляла захоплений погляд Дениса, коли він побачить її в цій сукні.
Продавчиня урочисто принесла на витягнутих руках легку фату. Одним спритним рухом прикріпила її до волосся нареченої.
— Готово до ЗАГСу. — Продавчиня посміхнулася до відображення Олесі. — Ну що? Берете?
— Як ти вважаєш? — Олеся обернулася до Мар’яни.
— Ти ж виходиш заміж, тобі й вирішувати, — відповіла подруга, не встигаючи приховати заздрісний блиск у очах.
— Так, беремо, — Олеся підняла поділ і хотіла зійти з підвищення, але продавчиня зупинила її.
— Зараз запрошу майстра.
Олеся удавано зітхнула, але насправді зраділа, що ще трохи побуде в сукні.
Додому дівчата йшли через сквер.
Вони дружили зі школи. Мар’яна була кутлява, висока, з різкими рисами обличчя, прямим і довгим носом. Вона завжди заздрила зовнішності Олесі — її маленькому, трохи горбкуватому носові, ямочкам на пухких щоках. А ще більше тому, що в Олесі були нормальні батьки. Вони не пили й не сварилися кожного дня. Батько Мар’яни помер два роки тому від паленої горілки. Думала, з матір’ю заживуть спокійно. Але мати стала нервовою й нестійкою.
Олеся закінчила престижний факультет університету, працювала перекладачем у великій компанії. А Мар’яна після заочного відділення біологічного факультету влаштувалася в екологічну лабораторію. Свою роботу вона ненавиділа, і це був ще один привід для заздрості.
А тепер ця «мишка» й заміж збирається. Денис був Мар’яні байдужий, але сам факт виводив її з себе. Вона зустрічалася з хлопцями, але до весілля справа не доходило. А Мар’яна мріяла про пишну білу сукню, а ще більше — втекти від матері. Ну чим вона гірша за цю тихоню Олесю? Чому їй так везе?
— Ти мене зовсім не чуєш, — Олеся штовхнула подругу за руку.
— А? Що ти сказала? — Мар’яна справді задумалася.
— Я сказала, що на весіллі кину букет тобі, і ти обов’язково скоро теж вийдеш заміж. Ось там жінка продає прикраси. Я ще вчора помітила її, але поспішала. Давай підемо, подивимося. — Олеся потягнула подругу до лавки.
— Навіщо тобі ця біжутерія? — Сопротивлялася Мар’яна.
Вона скептично оглянула літню жінку, біля якої на лавці лежали дешеві прикраси. Вони блищали на сонці, але люди бігли повз, і ніхто не зупинявся.
— Дивись, яке кільце. — Олеся крутила в руках маленьке кільце з білим камінчиком. — Можна приміряти?
— За примірку гроші не візьму. Але я не продам його тобі, — несподівано сказала жінка.
— Чому? — здивувалася Олеся, не випускаючи кільце з рук.
— Скоро надінеш обручку. А носити різні метали — поганий тон, — навчально сказала жінка. — Краще подивись оце.
Вона простягнула Олесі металічний кулон на тонкому ланцюжку — круглу пластину, відшліфовану до дзеркального блиску.
— Олесю, навіщо тобі ця дешевка? — зморщилася Мар’яна.
— Дивись, який незвичайний. Скільки коштує? — не звертаючи уваги на подругу, запитала Олеся.
— Скільки не жалко. Не вагайся, бери. Він принесе тобі щастя.
— Вона й так щаслива, — встряла Мар’яна.
— А ти заздриш, — кинула жінка на неї строгий погляд.
Олеся порА коли весна розквітла повною силою, Денис на колінах промовив: “Прости мене, Олесю.
