Моїй мамі на днях виповнилося уже 72 роки. Хоча виглядає вона значно молодшою. Енергійна і повна життя. Любить подорожувати, читати, спілкуватися з друзями. Має невеличку дачу, де розвела квітучий сад. Останнім часом заявила, що йде у РАЦС.
Як з’ясувалося, вона має намір вийти заміж, ще й узаконити свої стосунки. Мене це, звичайно, налякало. Я схвалюю її бажання жити повноцінним життям, насолоджуватися спілкуванням, радіти кожному дню, спивати кожен день, наче найбільшу насолоду. Так, всьому цьому я вчуся у неї.
Але в такому віці виходити ще раз заміж, це вже занадто, вважаю я. Може, я не права. Може, це й справді їй потрібне як хліб насушний. Адже душа жінки є такою…
****
Тато пішов з життя, коли мені було 10 років від роду. Мама уміла давати собі раду сама. Чи був після батька хтось у матері? Не знаю. Можливо, й був. Однак вона, очевидно, не настільки прив’язувалася душею до тих людей. А зараз народилася непереборна потреба бути з коханою людиною разом.
Я не проти такого стремління. Мене обурює бажання ці стосунки узаконити. Наче штамп у паспорті щось змінює.
Її обранець молодший за неї на 8 років. Давно розлучений. Живе з дочкою, з якою не дуже ладить, що мене насторожує.
Думаю, чи часом він не хоче таким чином вирішити проблему житла. Мама таке враження засліплена почуттями до нього – мене й слухати не хоче. Усі мої аргументи вона відкидає.
Боюся, що він саме й тому прив’язався до матері. Може, я не права. Підкажіть, що мені робити?
