Субота ранок. Я зазвичай в цей час виконую тренування. Займаюсь бігом на околицях свого району. Вийшла купити кави, та ще трохи овочів для ранішнього салату. Як тут біля ринку під час розрахунку з продавцем до мене підбігає хлопчик й питає:
“Пані, пані, Ви на вигляд така багата. Чи не потрібен вам малюк?”
Я аж знепритомніла. Можливо через брак кисню після пробіжки, та ще й ця дитина мене збила з ніг.
Мені 35 років, я розлучилась з чоловіком рік тому через те, що не можу мати дітей. Останні місяці думки про дітей мене не покидають. Подумки (мабуть, таки наврочила!).
Може я не так зрозуміла, тому вирішила перепитати ще раз.
“Що-що?” — з подивом мовила я.
Чи не треба Вам дитина питаю? — повторив хлопчик.
Знову не зрозуміла, однак вирішила запитати хлоп’я. Може це малолітній злодій і він мені голову дурить, щоб обікрасти.
“Як же я тебе візьму такого великого. Що скаже твоя мати?” — квапливо спитала.
Він у відповідь: “Мене можете не брати. Візьміть мою маленьку сестричку, бо я не можу її утримувати, а їсти мені й самому нічим. Їй всього 3 роки й шукати собі їжу вона ще не в змозі”.
Мене шокувала така новина. Продавець у відповідь: “Ану геть звідси. Скільки ти ще тут вештатися будеш?”
Я звісно заспокоїла продавця й вирішила добряче розпитати хлопця й про всяк випадок потім викликати соціальну службу у справах малолітніх.
А де Ваша матуся? — питаю я.
Зранку п’є, а ввечері їй зазвичай немає. Додому їди не приносить! Каже, щоб сам себе годував, бо вже великий, а сестричку лишив у когось під дверми. Але досі дитсадка я їй не хочу. Сам на місяць туди потрапив і на силу звідти втік” — розповідає хлоп’я.
Подумки в мене думки, чи може ці діти — моя доля, яку я щоразу благаю подарувати мені дитину. Мовчки погодилась і запропонувала хлопцю показати мені його сестричку.
На вигляд й справді голодна 3-річна дівчинка. Мені її стало шкода. Я купила їх печиво та бутерброд і чаєм напоїла.
Вирішила таки навідатись до тієї “матері”. Вранці її не було, та й хлопець сказав, що вона приходить по обіді. Запропонувала прийти до мене додому, але тільки не шуміти. А, насправді, хотіла перевірити добросовісність хлопця.
У моєму будинку є камери і якщо він щось там поцупить це одразу зафіксують і я усвідомлю, що це все брехня. Але все виявилось навпаки. Хлопець тихо наглядав за сестрою та лазив лише в холодильник, щоб знайти якусь їжу для себе та сестри.
Мене це дуже зворушило! Потім я вирішила взяти до себе їх обох. Але спочатку потрібно оформити опікунство. Знайома юристка підказала, що для цього треба декілька дзвінків, але насамперед згода матері!
Мені дуже не хотілось познайомитись з тією персоною, але все ж наважилась. Пішла до неї перед вечір. За словами дітей, у цей період вона ще в адекватному стані й готова до діалогу.
Як тільки я запропонувала їй віддати дітей під опіку, вона почала торгуватись і простити за це гроші — 15 тис. за кожного! Я довго не стала вагатись й погодитись. Опіку оформила. Хоча мій адвокат радив не давати їй гроші, але все ж нехай буде. Біднішою я не буду. Сьогодні я розбагатіла у 10-ки разів, завівши собі, хороших, на перший погляд, дітей.
