— З тобою все гаразд, Марічко? Відчини. — Оксана сильніше застукала кулаками у двері ванної.
Вона прокинулася й прислухалася. Поруч сопів чоловік. Крізь білі хмари пробивалося березневе сонце. Глянула на годинник на стіні й здригнулася, злякавшись, що запізниться на роботу. І тут же згадала — сьогодні вихідний, 8 Березня.
Треба вмитися, випити каву й приготувати сніданок, поки Марічка й чоловік не прокинулися. Оксана обережно вибралася з-під ковдри. Та Вадим вже відкрив очі, повернувся до неї.
— Котра година? — ледве розплющивши очі, запитав він.
— Пів на дев’яту.
Чоловік різко сів на ліжку.
— Спокійно, вихідний, свято, поспи, — усміхнулася Оксана.
— А сама чого схопилася? — Вадим обійняв її й уперся носом у шию. — Вітаю, моя кохана жінко, мати моїх дітей.
— Ну, якщо на те пішло, дитина в нас поки що одна, — засміялася Оксана. — Я піду сніданок готувати, а ти ще полежи.
— Поки ти готуєш, я схожу на пробіжку. Погода чудова. — Він скинув ковдру, зібрався й босоніж попрямував у ванну.
Оксана звечора підготувала сир для сирників. Залишилося лише додати банан, обваляти у борошні й обсмажити. Незабаром кухню наповнив солодкуватий запах сиру.
— Як смачно пахне, — у дверях з’явилася Марічка в шортах і футболці, примружуючись від сонця.
Промінь на мить прорвався крізь хмари й весело впав на кухню, відігравшись від металевого чайника.
Раптом Марічка прикрила рота долонею й зникла. Оксана завмерла, а потім кинулася за нею.
— Марічко, відчини! Що з тобою? — прислухалася, потім постукала у зачинені двері ванної. Чути було, як тече вода. — Марічко, відчини! — застукала сильніше.
Тривога стиснула серце. Оксана намагалася себе переконати: може, просто зірвало шлунок. Але раптом їй перехопило дух. Все всередині похололо. «Ні, цього не могло статися з нею. Випускний клас, відмінниця, мріє про університет… Боже, за що?»
Запахло паленою сковорідкою, і Оксана метнулася на кухню. Вилаялася й викинула згорілі сирники у смітник. Це трохи привело її до тями.
Чути було дзвінок у двері. «Мабуть, Вадим повернувся», — подумала вона й побігла відчиняти. На порозі стояв хлопець із букетом кольорових тюльпанів.
— Доброго ранку, Оксано Володимирівно. Вам. — Подав квіти й усміхнувся.
— Дякую, — збентежено взяла букет. — Заходь, Марічка в ванній.
Хлопець увійшов, не знімаючи куртки, метушився біля порога. По його погляду Оксана здогадалася: це він і є причина проблем.
— Так це ти? — прошипіла вона. — Ти знаєш, що можу тебе засадити за розбещення неповнолітньої?
Він перелякано кліпнув.
— Я прийшов поговорити. Я люблю Марічку й не тікатиму від відповідальності…
У цю мить із ванної вийшла бліда й стомлена Марічка. Вона злякано поглянула на матір, потім на хлопця.
— Ти… прийшов? — вимовила те саме, що й Оксана.
— Хто мені пояснить, що відбувається? Чому її нудить вранці? Може, ти? — Оксана підвищила голос.
— Мамо! Усе гаразд! — Марічка зупиняюче підняла руки й пішла до кімнати.
— Марічко, вертайся! — гукнула їй навздогін мати.
У цю мить двері відчинилися, і увійшов Вадим.
— О, у тебе шанувальник? — він кивнув на квіти. — Сподіваюсь, кричала від щастя? На сходах було чути.
— Від щастя? — Оксана ледве дихала. — Він…
— Я люблю вашу доньку й хочу на ній одружитися, — випалив хлопець, червоний, як бурак.
— Оце заява. А я вже почав ревнувати, — пожартував Вадим. — Марічка ще в школі, і ти, мабуть, теж. Серйозна розмова попереду. Як тебе звати?
— Тарас, Тарас Шевченко. Я прийшов, щоб ви…
— Роздягайся й заходь. Оксанко, поставиш квіти у вазу. Я швидко вмиюся й приєднаюся, — сказав Вадим і пішов у ванну.
Його поява заспокоїла. Оксана поставила квіти на стіл, милувалася, як вони оживили кухню. І знову взялася за сирники.
Сонце сховалося за хмари. Незабаром на столі вже лежала ціла гора сирників. Оксана розклала тарілки. Вадим увійшов, пахнучи гелем для душу.
— О, сирники! Марічко, кликай гостя до столу! — гукнув він. — Що трапилося? — запитав, дивлячись на дружину.
Оксана не встигла відповісти — у кухню несміливо увійшов Тарас. На світлі він здавався зовсім юним. Вадим кивнув на стілець, і хлопець сів, не піднімаючи очей.
Марічка переодягнулася, виглядала краще. «Може, мені здалося?» — подумала Оксана.
— Оксанко, не метушись, — Вадим поклав сирники Тарасу. — А ти чому не сідаєш? — звернувся до доньки.
— Не хочу.Оксана подивилася на свою сім’ю, зібрану за столом, і раптом зрозуміла: як би важко не було, вони разом подолають усе.
