Що ж, доведеться все життя доводити, що я ні в чому не винен…
Ганна дивилася серіал, а чоловік сидів за ноутбуком, коли зателефонувала мати.
— Що трапилося, мамо? — насторожено спитала Ганна, зменшивши гучність телевізора.
— Та нічого. Просто вирішила подзвонити.
Але Ганна знала — мати просто так не дзвонить.
— Давай, кажи. Знову Марійка щось наробила?
Матір зітхнула.
— Вона мені всі уши прожужжала, що хоче до тебе поїхати. До інституту збирається. Вчиться погано, тільки гулянки на умі. Який там інститут? У нас і коледж хороший, і медичне училище. Навіть слухати не хоче, — знову зітхнула мати.
— Але ж у нас з Дмитром однокімнатна квартира. Не думаю, що їй буде комфортно з нами, — сказала Ганна.
— Я розумію. Боюся, вона просто втече до тебе. Ось і подзвонила, щоб попередити. Може, ти сама її відговориш? Вона мене взагалі не слухає. Зовсім від рук відбилася.
— Мамо, вона й мене не послухає. Якщо що їй у голову влізло — не виб’єш. Ти ж знаєш. Спробую поговорити з дядьком Іваном. Може, він візьме її до себе.
— Поговори, Ганнусю. Але ж у нього тепер своя сім’я. Ніяково якось…
— Чому ніяково? Врешті-решт, це його дочка. Гаразд, мамо, я поговорю з ним і передзвоню. — Ганна відклала телефон.
— Мати дзвонила? — Дмитро відірвався від екрана і подивився на дружину.
— Так. Марійка хоче до нас приїхати, збирається в інститут.
— І що? Якщо вступить — дадуть гуртожиток, — Дмитро знову впікся в монітор.
— В інститут їй не світить, а коледж є і тут. Та й у коледж навряд чи вступить. Заміж хоче, ось у чому річ. Поговорю з її батьком, може, погодиться взяти її. Повинен же. Це ж його донька. — Ганна задумалася.
«Ні, треба умовити дядька Івана. Дмитро гарний чоловік. Якби не це, я б за нього не вийшла. А від Марійки всього можна чекати. Вона на нашому весіллі з нього очей не спускала».
У Ганни й Марійки були різні батьки. Батько Ганни потонув, коли їй було шість років. Пішов з друзями на рибалку, випили, потім став ловити рибу. Гачок зачепився за корч на дні річки. Батько ліз у воду його відчепити — і втонув. Мужики теж були п’яні, не встигли його витягти.
Молода й гарна мати залишилася сама з Ганною. Женихів до себе не підпускала. Коли Ганна була у п’ятому класі, до їхньої школи влаштувався молодий вчитель математики. Ходили чутки, що він перевівся не просто так — ніби тікав від нещасливого кохання у великому місті.
Він став їхнім класним керівником. На батьківських зборах побачив її матір — і одразу закохався. Став часто приходити, допомагати Ганні з уроками, і не лише з математики. Незабаром Ганна стала відмінницею, а в класі поповзли плітки.
А тут ще й мати завагітніла. Заміж виходити не хотіла, але Іван Васильович умовив. Ганна так його називала лише в школі, вдома ж казала «дядько Ваня». Вони з матір’ю розписалися. Коли народилася Марійка, Ганна стала старшою в сім’ї. Вона дуже пишалася цим. Мати дозволяла їй ходити до магазину, гуляти з коляскою, навіть залишатися з сестрою, якщо треба було відлучитися.
Разом вони прожили два роки. А потім дядька Ваню запросили викладачем у гімназію в обласний центр. І не дивно — вчителем він був чудовим, учні його любили.
Мати відмовилася їхати. Ніколи не пояснювала чому. Але Ганна була вже дорослою і багато розуміла. Мати соромилася, що він молодший за неї. Боялася, що в великому місті він її покине, тому вирішила відпустити першою.
Дядько Ваня поїхав, а вони залишилися втрьох. Він справно платив аліменти після розлучення, навіть трохи грошей присилав і для Ганни. Розумів, що матері важко самій.
Вони з Марійкою були різними, і не лише зовні. Ганна добре вчилася, була спокійною і цілеспрямованою. Закінчивши школу, вона легко вступила до університету в обласному центрі.
А от Марійка вчитися не хотіла. Вона з дитинства знала, що гарна, і цим користувалася.
Вже навчаючись в університеті, Ганна випадково зустріла дядька Ваню в торговому центрі. Він був із дружиною та маленьким сином. Зупинився, запитав про матір і Марійку. Їй навіть здалося, що він зрадів зустрічі. Записав їй свій номер і адресу — на всяк випадок. Просив не соромитися й дзвонити, якщо що.
Ганна кілька разів заходила до нього, коли грошей було зовсім немає. Але бачила, що його дружині це не подобається — і перестала. Він сам їй не дзвонив.
Наступного дня після маминого дзвінка Ганна подзвонила дядькові Вані.
— Ганно! — зрадів він. — Як справи? Як мама? Давно не бачились.
— Я вийшла заміж, дядьку Ване. Працюю. Усе добре. А дзвоню через Марійку.
Їй здалося, що він напружився, мовчав і чекав, що вона ска”Проте коли Ганна підійшла до вікна та побачила, як Дмитро з посмішкою відкриває двері машини для Марійки, у її серці знову промайнула холодна іскра сумніву.”
