Хіба орхідея винна?
– Оленко, забирай цю орхідею, бо я її зараз виставлю на смітник, Галина недбало взяла прозорий горщик з квіткою з підвіконня і простягла мені.
– Дякую, подруго! Тільки чим же тобі ця орхідея не догодила? дивуюся я. На підвіконні ще три пишні, доглянуті орхідеї.
– Її подарували моєму синові на весілля. А ти ж знаєш, як там усе скінчилося Галина важко зітхнула.
– Знаю, що твій Вадим розлучився, й року не проживши у шлюбі. Причини можеш не розповідати, я розумію було щось серйозне. Адже він вклав душу у Соломію, не хочу торкатися болючої теми.
– Якось зможу розповісти, але поки важко згадувати, задумалася Галина і змахнула сльозу.
Я принесла додому цю «вигнану» орхідею. Чоловік подивився на неї співчутливо:
– Нащо тобі ця нещасна? У ній життя нема. Навіщо час витрачати?
– Хочу спробувати відновити цю квітку, віддам їй ніжність і турботу. Побачиш, ще будеш милуватися цією орхідеєю, хотіла мені вдихнути в неї життя.
Чоловік посміхнувся й підморгнув:
– Любові не буває забагато!
Минуло трохи часу, Галина телефонує:
– Олено, можна до тебе? Я не можу носити це все в душі. Треба виговоритися про нещасливий шлюб Вадима
– Галю, приїжджай, чекаю! я не могла відмовити подрузі. Вона мене підтримувала у найважчі хвилини коли я важко розлучалася із першим чоловіком, коли не ладилася з іншим Наша дружба багато років тримається.
Галина приїхала через годину. Розташувалася на кухні, за келихом сухого вина, горнятком міцної кави та чорним шоколадом почала довгу розповідь.
– Я і подумати не могла, що моя колишня невістка здатна на таке. Вадим із Соломією прожили разом сім років. Вадим довго вибирав, придивлявся до неї. Заради Соломії покинув Вероніку. А я ж так любила Вероніку домашня, тихенька, лагідна. Донечкою її називала. Та ось зявилась вродлива Соломія справжня красуня. Вадим ніби втратив голову, все навколо неї крутився, був сліпою бджолою біля свого квітки. Любив її до нестями. Вероніку відсунув одразу
Не сперечаюся, Соломія мала вроду на весь район. Вадиму подобалося, як друзі захоплено муркотіли щось, дивлячись на його обраницю. Всі проходили оберталися. Дивно тільки, що за сім років у них не зявилося дитини. Мабуть, син хотів усе офіційно спершу весілля, потім діти. Вадим не любив відвертості, а ми з чоловіком не встрявали у його приватність.
Поставив нас перед фактом:
– Мамо, тату, я одружуюсь із Соломією. Подали заяву до РАЦСу. Зроблю весілля на пів Києва! Не пошкодую жодної гривні.
Раділи з чоловіком нарешті сімя в сина, йому вже тридцять. Але, уяви, дату весілля переносили двічі: то Вадим захворів, то я в ділову поїздку затрималася. Як назло щось не клеїться. Але бачила син аж сяє од щастя, не хотіла псути настрій. А він ще хотів із Соломією вінчатися саме в отця Святослава, а той відїхав у село до родичів Коротко кажучи, ніде не складалося, ніби знаків було море
Зіграли галасливе весілля. Ось подивися на фотографію тут та сама орхідея, подарована: квітуча, пишна, листя стояло рівно, як солдатики. А тепер кволі обвислі листки
Вадим із Соломією зібрались у весільну подорож у Львів. І тут халепа: Соломію не випустили з країни через великий борг по штрафах. Прямо в аеропорту змусили відмовитись од поїздки. Вадима це не засмутило він, здавалося, жив у мріях про сімю
А тоді лихо: синові стало дуже зле, ліг у лікарню. Все було погано лікарі знизували плечима.
Соломія посиділа трохи біля нього в палаті. А далі сказала:
– Пробач, але я не хочу бути з чоловіком-інвалідом. Подаю на розлучення.
Уявляєш, Олено, як було моєму Вадиму, лежачи нерухомим у ліжку? Але він спокійно відказав:
– Я тебе розумію, Соломійко. Не буду заважати.
Відтак розлучились.
Та синочок мій одужав! Знайшлася чудова лікарка Оксана Аркадіївна. Саме вона його підняла за пів року: «Організм молодий, впорається». Ми з нею всі подружилися, і в неї була донечка двадцятирічна Марічка. Вадим спершу скривився:
– Якась низька, негарна.
– Сину, подивися серцем, не очима. Соломія твоя була модельна, та чи був ти щасливий? Не у врожая вода, а в добрій сімї.
Вадим ще довго не міг забути Соломію, а зрада боліла Але Марічка з головою полюбила Вадима дзвонила, хвостиком ходила
Вирішили ми організувати спільний відпочинок на Дніпрі. Вадим був сумний, ніщо не радувало: ні шашлик, ні багаття, ні наша компанія. Марічка ловила кожен його погляд, та він не помічав її
Кажу чоловікові:
– Марно стараємося Вадим досі за Соломією сумує. Вона як скалка у серці.
Минуло три-чотири місяці. Дзвінок у двері. На порозі Вадим із цією горезвісною орхідеєю:
– Ось, мамо, віддаю залишки минулого щастя. Роби з квітом, як хочеш. Мені не потрібен цей екзот.
Я неохоче прийняла квітку й зненавиділа її, ніби вона винна в наших бідах. Сховала подалі, забула полити
А нещодавно зустрічаю сусідку:
– Галино, бачила твого Вадима з якоюсь дівчиною-Марічкою. Твоя колишня невістка, мабуть, і краща була.
Я й не вірю, невже Вадим із Марічкою зустрічається?
– Прошу любити і жалувати я і Марічка тепер чоловік і дружина! Вадим ніжно тримав худеньку дружину за руку.
Ми з чоловіком переглянулись:
– А весілля? А гості?
– Шум не для нас. Просто розписались у РАЦСі. Отець Святослав повінчав. Тепер ми з Марічкою разом.
Відводжу сина вбік:
– Ти хоч любиш її? Не ображиш Марічку? Не з помсти, часом, женився?
– Ні, мамо, помсти нема. Перехворів Соломією, він вже навіть не називав її на імя. А кохання Наші світи з Марічкою просто співпали.
Ось така історія, Олено.
Галина виговорилася до кінця.
Після тієї розмови ми з нею не бачилися два роки все закрутила буденність
А орхідея ожила, розквітла на повну, щедро покрившись квітами. Квіти, певно, вміють дякувати за турботу.
Зустрічаю я Галину у пологовому:
– Привіт, подруго! Що тут робиш?
– Марічка народила двійнят. Сьогодні виписка, Галина щасливо усміхається.
Трохи далі стоїть Вадим та батько Галини, тримаючи букет червоних троянд.
На порозі зявляється стомлена, але безмежно щаслива Марічка. За нею акуратно несуть два маленькі «живих» згортки.
А трохи позаду донька з новонародженою внучкою.
Соломія тут як тут, просить Вадима пробачити її слабкість і повернути все назад
Кухоль склеїти можна. Та пити з нього вже не такАле час не склеїш, як кухоль. Вадим лише глянув у бік Соломії приязно, але відсторонено. Він обережно пригорнув Марічку й одну маленьку доньку, іншу ж несла Марічка, у кожному русі було стільки ніжності, наче життя знову квітнуло в їхній родині.
Галина схилилася до Олени й прошепотіла:
Я зрозуміла: щастя там, де його плекають як оту орхідею
За вікном світило сонце, а в серцях розцвітала весна. Олена подумки подякувала тій вигнаній колись квітці: саме вона стала мудрим знаком що залишати у душі біль небезпечно, а відпускати і дбати завжди на добро.
І так само, як орхідея відродилася у любові, кожна з жінок у цій історії отримала другий шанс хто на щастя, а хто на каяття.
А ще довго у вікні Олениного дому всі дивувалися, чому орхідея цвіте так пишно: мабуть, тому, що знайшла свій справжній дім, де вміють берегти і квіти, і серця.
