Ми з Віктором познайомилися, коли він був розлучений уже два роки. Чоловік розповідав, що має сина шести років. Так що коли ми почали зустрічатися, він познайомив мене зі своїм сином. Саша, хлопчик спокійний, ми з ним знайшли спільну мову. Коли одружилися з Віктором, його колишня дружина стала доволі часто приводити нам Сашу. Залишала на вихідні, потім на тиждень, а згодом хлопчик інколи жив з нами до місяця. Я не проти, адже Саша син мого чоловіка. Вони добре проводять час разом. У нас завжди весело. Я помітила, що Саша з неохотою повертається до своєї мами.
Через рік у нас народилася донечка. Саша приходив гратися з сестричкою, затримувався надовго. Я не проти, але чоловік сплачує аліменти, купує сину одяг, більшу частину часу Саша проживає з нами. То куди йдуть аліменти?
Нещодавно чоловік повідомив, що Саша захворів на грип. Я прошу його, поки хлопчик не одужає, щоб не приводили до нас. Адже маленька Настя також може захворіти. А увечері телефонує колишня і просить у мого чоловіка додаткові кошти на лікування сина. Віктор відповів, нехай позичить у друзів, а він потім віддасть. Така відмова так розлютила колишню, що в той же вечір вона привела Сашу до нас.
Як я й говорила, після Саші захворіла Настя, але ми справилися. А Саша й надалі проживає з нами. Мабуть, рідній матусі він не потрібен. Та й що то за мама, коли привела хвору дитину батькові. При цьому жодного разу не зателефонувала.
Потрібно переглянути в суді ставлення мами до сина. Натомість нехай вона сплачує аліменти. Виглядає так, що син їй не потрібен, тільки гроші. То навіщо травмувати психіку дитини. Адже він кожного дня сподівається, що мама прийде до нього. А мені боляче дивитися на Сашу, як він страждає. Що за мати? Чи є ще такі, як колишня мого чоловіка?
