Невже все життя доведеться доводити, що я ні в чому не винен…
Олена дивилась телевізор, а чоловік сидів за комп’ютером, коли подзвонила мати.
– Що трапилось, мамо? – насторожено запитала Олена, вимкнувши звук.
– Нічого. Просто вирішила подзвонити.
Та Олена знала – мати ніколи не дзвонить просто так.
– Мамо, давай, кажи. Знову Мар’яна щось накоїла?
Мати зітхнула.
– Вона мені всі вуха прожужжала, що хоче до тебе поїхати. До інституту збирається вступати. Вчиться погано, на думці тільки гулянки. Який інститут? У нас є хороший коледж і медичне училище. Навіть слухати про них не хоче, – знову зітхнула мати.
– Але в нас з Олегом однокімнатна квартира. Не думаю, що їй буде зручно жити з нами, – сказала Олена.
– Розумію. Боюся, вона просто втече до тебе. Ось і подзвонила, щоб попередити. Може, ти сама її відмовиш? Вона мене не слухає. Зовсім відбилася від рук.
– Мамо, вона й мене не послухає. Якщо що вб’є собі в голову – не переконаєш. Ти ж знаєш. Спробую поговорити з дядьком Віталієм. Може, візьме її до себе.
– Поговори, Оленко. Хоча в нього ж сім’я. Ніяково якось.
– Чому ніяково? Врешті-решт, це його дочка. Гаразд, мамо, я поговорю з ним і передзвоню, – Олена поклала телефон.
– Мати дзвонила? – Олег відірвався від монітора й подивився на дружину.
– Так. Мар’яна хоче до нас приїхати, збирається в інститут вступати.
– І що? Якщо вступить – дадуть гуртожиток, – Олег знову дивився в екран.
– Їй у інститут як до місяця пішки. А коледж є і у нас. Та вона й туди навряд чи потрапить. Заміж хоче, ось у чому річ. Поговорю з її батьком, може, візьме до себе. Повинен же. Це ж його рідна дочка. – Олена задумалась.
«Ні, треба умовити дядька Віталія. Олег гарний чоловік. Якби не це, я б за нього не пішла. А від Мар’яни всього можна очікувати. Вона на нашому весіллі з нього очей не зводила».
У Олени з Мар’яною були різні батьки. Батько Олени потонув, коли їй було сім. Пішов з друзями на рибалку, випив, став ловити рибу. Гачок зачепився за корч. Він ліз у воду й пірнув. Мужики теж були п’яні – не встигли врятувати.
Молода й гарна мати залишилась сама з Оленою. Женихів до себе не підпускала. Коли Олена була у п’ятому класі, до їхньої школи влаштувався молодий вчитель математики. Ходили чутки, що він перевівся не просто так – тікав у провінцію від нещасливого кохання.
Він став їхнім класним керівником. На батьківських зборах побачив її матір і одразу закохався. Став часто приходити, допомагати Олені з уроками, і не лише з математики. Вона незабаром стала відмінницею, а крім того, в класі поширились плітки.
А тут ще й мати завагітніла. Заміж вона не хотіла, але Віталій Олександрович умовив. У школі Олена називала його вчителем, а вдома – дядьком Віталієм. Вони розписались. Коли народилась Мар’яна, Олена стала старшою в сім’ї. Пишалась цим. Мати дозволяла їй ходити до магазину, гуляти з коляскою, навіть залишатись з сестрою, якщо треба було відлучитись.
Разом вони прожили два роки. А потім дядька Віталія запросили викладачем у гімназію в обласний центр. І не дивно – він був чудовим педагогом, учні його любили.
Мати відмовилась їхати. Ніколи не пояснювала чому. Але Олена вже була дорослою і багато розуміла. Мати соромилась, що він молодший. Боялась, що в місті він її покине, тому вирішила відпустити сама.
Дядько Віталій поїхав, а вони залишились втрьох. Він справно платив аліменти після розлучення, навіть присилав гроші і Олені. Розумів – матері важко самій.
Вони з Мар’яною були різними, і не лише зовні. Олена добре вчилась, була спокійною і цілеспрямованою. Після школи легко вступила до університету.
А Мар’яна вчитись не хотіла. З дитинства знала, що гарна – і користувалась цим.
Вже навчаючись у вузі, Олена випадково зустріла дядька Віталія в торговому центрі. Він був із дружиною та маленьким сином. Зупинився, запитав про матір і Мар’яну. Їй навіть здалось, що він зрадів. Записав їй свій номер і адресу, казав не соромитись, якщо щось знадобиться.
Олена кілька разів заходила до нього, коли зовсім не було грошей. Але бачила, що його дружині це не подобається – і перестала. Сам він їй не дзвонив.
Наступного дня після дзвінка матері Олена подзвонила дядькові.
– Оленко! – зрадів він. – Як справи? Як мама? Давно не бачились.
– Я вийшла заміж, дядьку Віталію. Працюю. Все добре. А подзвонила через Мар’яну.
Вона відчула, як він напружився, мовчав і чекав, що вона скаже далі.
– Мама телефонувала вчора. Каже, Мар’яна хоче сюди приїхати, в інститут вступати. Ми з чоловіком в однокімнатній. Подумала, може, вона поживе у вас? – вимовила Олена.
– Поговорю з НатаВіталій пообіцяв обговорити це з дружиною, а Олена, зітхнувши, відчула, що лише відстрочує неминучу бурю.
