Івана усі знали як дуже працьовитого й серйозного чоловіка. Багато хто заздрив Марині, що такого чоловіка собі знайшла. Він був не місцевий і від цього увага усіх навколо була ще більше прикута до нього. Івана ніколи не бачили в компанії чоловіків у місцевому барі, ніхто ніколи не чув від нього слова злого чи поганого, ніхто не чув, щоб про нього щось недобре розповідали. Івана поважали абсолютно всі. Його знали як вмілого господаря, який зі всім може впоратися.
Він зранку йшов на роботу, а ввечері вертався. І так 6 днів поспіль. Працював майже без відпочинку, зате заробляв добрі гроші. А ще, ніколи не йшов додому з пустими руками. Завжди ніс пакет з продуктами й хвалився, мовляв, “Марині до вечері купив, бо просила, а дітям солодощі, бо як прийду з пустими руками до них”.
Словом, про такого чоловіка всі сусідки-подруги Марини лише мріяли. Але жінка не достатньо цінувала своє щастя. Їй завжди було цікаво, а що ж в інших робиться й вона ніколи не соромилася нарікати на Івана через його надто покірний та спокійний характер.
Їй здавалося, що інші живуть набагато краще, ніж вона й, що Іван її не заслуговує.
Напевно, саме через це до неї став заглядати сусід Михайло. Спочатку приходив під приводом того, що до Івана побалакати. А потім почав приходити виключно тоді, коли Івана не було вдома.
Одного вечора Іван, повертаючись з роботи, зустрів цього сусіда. Щось розговорилася, як це буває й Іван попросив у Михайла повернути йому набір інструментів (який той позичив ще минулого місяця). Бо замовив дітям меблі в кімнату, а зібрати немає чим. Михайло пообіцяв принести й спитав, коли той буде вдома. А Іван сказав, щоб віддав Марині, а вони там вже розберуться між собою. Хитрий сусід радо погодився.
Наступного дня Іван пішов на роботу, як ні в чому не бувало. Але посеред дня стало йому зле й він відпросився у начальника.
Як дійшов додому, побачив на лавці біля дому свій набір інструментів. Подумав, що треба буде пізніше зайти до сусіда й подякувати, що не забув і таки повернув. Але, не довелося далеко йти, адже знайшов того самого сусіда в ліжку зі своєю Мариною.
Вона, як побачила Івана на порозі кімнати, аж побіліла від жаху. Іван не сказав і слова, махнув рукою, вилаявся, чи не вперше за довгий час, і пішов з дому. Марина кинулася за ним, але не наздогнала. А сусід кричав у слід, що всього лиш прийшов, щоб інструменти вернути.
Того дня Іван додому не вернуся, аж під ранок наступного дня прийшов, щоб зібрати речі. Марина благала його не коїти дурниці й пробачити її, але Іван сказав, що не зможе. Навіть заради дітей. Додав, що суд буде вирішувати, з ким залишаться діти. А поки вони будуть жити окремо, він буде всіляко допомагати.
Марина лише тоді усвідомила, що зруйнувала свою сім’ю. Ще й сусід Михайло не втримав язика за зубами й всім розповів, що у них з Мариною роман. Тепер від злих язиків та осуду сусідів вона не втече. У цій історії майже всі стали на сторону Івана.
А як гадаєте ви, чи правильно вчинив Іван? Чи може треба було забути й жити далі так, ніби нічого й не сталося?
