Ми з Богданом знали один одного з пелюшок. Наші батьки дружили сім’ями, тож і нам доводилося багато часу проводити разом. В дитинстві це спілкування було невинним, а от коли ми подорослішали, то стало зрозуміло, що між нами дещо більше, ніж дружба.
В 11 класі Богдан запропонував мені зустрічатися, звісно, я погодилася. Наші стосунки витримали вимушену розлуку, поки обоє навчалися в університеті, а вже після випускного ми з’їхалися. Наші батьки були раді почути, що їхні діти вирішили одружитися. Тим паче, що вони нас сватали з самого початку знайомства. Звісно, що жартома, але все склалося саме так, як їм хотілося.
З мамою Богдана у нас були досить теплі стосунки. Вона зверталася до мене не інакше, як донечка, й в усьому підтримувала. Я могла запросто звернутися до неї по допомогу і бути певна, що мені не відмовлять.
Перед весіллям наші родини зібралися, щоб обговорити всі важливі питання. Ми обрали місце проведення церемонії, ресторан, меню, торт, ведучого, запрошення та запрошених. Вечір минув дуже швидко, ми так засиділися, що й не помітили, що годинник давно перевалив за північ. Богдан повіз моїх батьків додому, а свекруха та свекор затрималися.
Вони ще раз привітали мене у своїй родині, а потім дістали невеличкий подарунок. Це була путівка на відпочинок у Карпатах. Свекруха сказала, що заміжжя – це вагомий крок у майбутнє. Мені варто приділити собі час та відповідний догляд, щоб цей крок став для мене легким та невимушеним.
Мені було приємно отримати такий подарунок, тим паче напередодні весілля. Відпочинок мені б точно не завадив, але чому я не можу поїхати з Богданом. Якось не хочеться ніжитися у теплих лікувальних водах, знаючи, що наречений зайнятий організацією свята. Варто обговорити все з Богданом. Разом ми вирішимо, як правильно вчинити. Та все одно я вдячна його батькам за проявлену увагу та турботу.
