Хочу Вам розповісти свою щасливу і водночас нещасну історію з життя. І прошу лише про одне – цінуйте своїх близьких та рідних!
З чоловіком ми познайомилися випадково. Ми просто стикнулися в поїзді. Я була студенткою і направлялася з дому на навчання. Валіза була не легкою і незнайомець вирішив мені допомогти. Так і зав’язалася наша розмова. Олег – так звали цього красеня, попросив в мене номер телефону і в подяку взяв з мене обіцянку сходити з ним на каву. Через рік Олег зробив мені пропозицію і я погодилася. Ми любили дин одного і планували спільне майбутнє. Стільки планів було, стільки мрій і надій. Але доля склалася по іншому.
Після нашого весілля я завагітніла. Щастя було безмежне, в нас народилася красуня донечка. Олег в ній душі не чаїв, весь вільний час приділяв для неї. Я була щасливою мамою і дружиною. Коли донечці було три місяці, я дізналася, що знову вагітна. Ми не планували так швидко другу дитину, але чоловік був щасливий. Він так хотів ще сина. Ми планували наше майбутнє в чотирьох. Сперечалися яку дитячу зробимо для нашого сина. Вже навіть матеріали вибрали. Купили все необхідне. Коли я мала вже ось-ось народжувати, мені зателефонувала сестра чоловіка і сказала, що Олег потрапив в аварію. Повертаючись додому, в нього на великій швидкості врізалась вантажівка. Водій просто заснув за кермом. Олег загинув на місті. Роди почалися завчасно. Через стрес і нерви я ледь не втратила другу дитину. Так в один день я втратила чоловіка, але на світ з’явився новий член родини. Сина я назвала на честь чоловіка.
Зараз синові шістнадцять і він чиста копія тата. Коли я дивлюся на нього, в мене серце зжимається, тому що я бачу перед собою того красеня, якого зустріла тоді на вокзалі.
Я пишу цю історію, щоб звернутися до вас читачі, цінуйте тих хто поряд, адже ви ніколи не знаєте, що чекає вас завтра. Говоріть коханим, як сильно їх любите і цінуєте.
