Сергій був дрібним фермером. Справу почав вести після одруження з Ганею. Справи йшли добре, гроші в сім’ї завжди були та досить непогані. Змогло подружжя придбати собі достатньо господарки і поле обробляти. Крім того народили чотирьох діточок, яким стараються дати все, що ті тільки забажають.
Майже двадцять років в шлюбі. Відносини здавались спокійними і стабільними. Та от тільки Ганя від Сергія не отримувала ніколи подарунків. На День народження квіти й гроші. Все. Навіть на свята, такі як новий рік, не дарував. Не вважав за потрібне.
Колись, коли вони стали зустрічатись навіть на побачення не так вже й часто ходили. Декілька разів на дискотеку сходили та й по всьому. Потім одружились та стали жити в рідному селі. Купили хату, облаштували її, стали купувати птицю, поросят, рогату худобу дрібну та й велику також. Роботи було багато.
Згодом старша донька народилась, тепер вже про дитину піклуватись ще й треба було. Але справи в сім’ї йшли добре, тому Ганя спокійно вийшла в декрет. А потім ще одна дитина, і ще, і ще. Так в їхній сім’ї з’явилось четверо дітей. Старша донька, два сина близнюки та наймолодша бешкетниць.
Сергій щотижня їздив на базар і на ринок. По два рази на кожну точку. Продавав продовольство: сезонні овочі та фрукти, м’ясо, домашні молоко, сир, сметану. Його добре знали і славився Сергій якістю продуктів. Тож покупців було вдосталь.
Того дня мав Сергій після торгування купити продукти додому. Ганя написала список, бо ж сама з’їздити на ринок не могла, після декрету вийшла знову на роботу в сільську бібліотеку. Та й тим більше, що Сергій і так на ринку, буде, то чого в супермаркет неподалік не перебіжить. Не все ж вони домашнє можуть зробити.
Зібрав Сергій все, що не встиг продати, перерахував виручку, зрадів сумі, яку зміг того дня отримати та пішов виконувати прохання Гані. Поки ходив по магазинах, то побачив цікаву ситуацію з молодою парою.
– Коханий! Ну що це таке? Вже рік ми в шлюбі, а ти мені ще жодного подарунку на свята не зробив!
– Який сенс в тих подарунках? Краще щось корисне купити!
Дівчина поглянула навколо, побачила у вітрині красиву сукню з принтом дрібнесеньких незабудок, що наче висипали на тканину, та сказала:
– Так діло не піде! Я хочу цю сукню в якості свого подарунку!
– Ні, тобі двох твоїх суконь недостатньо?
– Мені потрібна твоя увага. А її можна проявити через подарунки, якщо вже н хочеш багато зі мною проводити та розмовляти після роботи!
Дівчина потягнула чоловіка в магазин і таки досягла свого. Вийшла задоволена з пакетом та пританцьовувала. Чоловік ж наче і злився, але з ніжністю глянув на дружину, обійняв її за плечі та вони так і пішли.
Сергій глянув на це все та подумав:
– А Гані то я нічого просто так ніколи і не дарував…
І так йому сумно та образливо через самого себе стало, що вирішив він глянути на ту сукню. Подивився на вітрину, а там сукня, точно така сама, як колись в Гані була. Вона ще з ним на побачення брала. Таке тепло на душі з’явилось, що захотів він подарувати Гані ту сукню. Але і соромно було, що стільки років пройшло, а він про подарунки навіть і не думав. Хоча Ганя регулярно їх йому дарувала. Не забувала.
Все, вирішив Сергій, що виправиться. Зайшов в магазин, попросив консультанту дати йому ту сукню та поцікавився ціною. Коли консультанта озвучила суму, то в Сергія мало щелепа на підлогу не впала.
– За що стільки?
– Ну дивіться, хороший якісний принт, якісна тканина, пошив. Ось і ціна відповідна. Хоча в інших магазинах такі ж і дорожчі є.
Шкода грошей стало Сергію, але не міг він просто так відступати. Чого це для коханої має бути шкода? Відрахував купюри з гаманця, забрав решту та з пакетом пішов до свого буса. Продукти він вже до цього відніс і машину.
Приїхав додому, а там Ганя вже вечерю приготувала, солодкого спекла. Чоловік зайшов до хати, його зустріли діти, а дружина виглянула з кухні та гукнула його до столу.
Сергій підійшов до Гані, обійняв, поцілував в щоку та вручив пакет з сукнею.
– Це мені? – здивувалась жінка. – Точно мені? Все добре, Сергію? Ти щось накоїв чи може коханку завів і намагаєшся загладити провину? Ти ж ніколи не дарував, а зараз чому?…
– О, не бий по болючому. Знаю, винен. Але вирішив, що винен, що забув про таку важливу річ, як увага до тебе. Хоча б в подарунках. А то ми все за роботою, господаркою.
Ганя поцілувала чоловіка та побігла міряти сукню. Довго вона там возилась, а потім вийшла зі спальні та розчаровано сказала:
– Мала вона мені. Не влажу…
– Як так? Така сама ж на тобі була, коли ми зустрічатись почали!
– О! Згадав. То років двадцять тому було. Я чотирьох дітей народила, звісно що не маю вже того ж розміру, що колись.
– Я щось і не помітив змін. Така ж гарна, як і колись. Навіть, я б сказав, з віком показала, розцвіла більше.
– Ой, не придумуй. – Зашарілася дружина.
– Правду кажу!
В підсумку сукню Сергій з’їздив та поміняв на той розмір, що назвала Ганя. Але тепер вони стараються більше часу приділяти одне одному. Бо стільки років разом, а на себе часу не виділяли. Така вже в них сім’я була. Все в господарку, все в дітей. Зате тепер, коли діти підросли та більш самостійні, можна і про відносини подбати.
