Ми з мамою сиділи на кухні та пили чай, коли почули, як за стінкою наша сусідка, тітка Люба, приповідає:
-Ой, божечки, що ж тепер з ним буде? Ну для чого ти так зі мною? Я ж все життя лише для тебе дбала, ні в чому не відмовила…
Ми перелякалися не на жарт й одразу побігли до сусідки з’ясовувати в чому справа. Знайшли її на кухні. Тремтячими руками вона намагалася накапати собі корвалолу. Мама видерла баночку з її рук та прийнялася рахувати, наказавши сусідці сісти та заспокоїтися.
Вона осушила стакан один ковтком, а потім ніби й справді стало легше.
-Ну а тепер, Любо, спокійно поясни, що у тебе за лихо сталося – попросила її мама.
-Так он – кивнула вона в бік свого телефону, – гляньте, яку дяку маю від сина. Я ж скільки для нього зробила. Виростила, виховала, вивчила. Сама не доїдала, не досипала, лиш би він все мав на ні в чому не потребував. Вдруге заміж не вийшла, щоб сина не травмувати. Була для нього і за маму, і за батька.
Я взяла телефон до рук, показала матері фото. На ньому Сашко з усміхненою дівчиною демонструють на камеру свої золоті обручки. Нижче повідомлення: «Мамо, чекаємо на привітання. Ми одружилися!»
-Тьху на тебе! – скрикнула моя мати. – Так тут радіти треба, а не голосити. Чи тобі невістка не до вподоби?
-Отож, бо й воно, що я її навіть не знаю. Сашко казав мені, що з кимось зустрічається. Навіть натякнув, що все дуже серйозно. Я ж думала, що він як годиться зробить. Привезе свою дівчину до мене на знайомство, потім порадиться, запитає моєї думки й пропозицію зробить уже після того, що я скажу. І чому він мене навіть не запросив, невже рідної матері соромиться?
Я могла б промовчати, але не стрималася. Ох уже мені ці старі жінки зі своїми дурнуватими забаганками.
-Та не вигадуйте ви! Зараз усі так роблять. Розписуються лише удвох, щоб святкування не робити. Та й знайомитися з батьками більше не обов’язково. А хіба вам з нею жити, що він мав дозволу питати? – сказала, дивлячись на тітку Любу. – Я думаю головне, що Сашко її любить, це ж видно на фотографії. Подивіться, як його очі сяють й дівчина приємна, доглянута.
-Ще одна така сама! Нічого ви, молодь, не розумієте – огризнулися сусідка зневажливо повернувши голову в інший бік. – Я розцінюю це як не повагу до матері.
Моя мати вирішила прийняти мою позицію:
-А я думаю, що доня права, Любо. Це ми колись так жили, що батьки скажуть, так і робили, наче своєї голови на плечах не мали й чужим розумом заміж виходили. Ти ж сама прекрасно знаєш, як воно, жити з тим, кого не кохаєш, до кого душа не лежить. Довго зі своїм Степаном нажила? Добре хоч сина зумів тобі зробити. Могла так і залишитися в чотирьох стінах сама.
Тітка Люба мовчала. Схоже мамі таки вдалося до неї достукатися.
-Ти мені покинь дурницями займатися. Бери телефон, набирай сина та вітай з одруженням. А потім, як і годиться, запроси його з невісткою до себе в гості. Й подарунок не забудься приготувати й не економ, бо я тебе знаю!
Через два тижні тітка Люба запросила нас до себе на чай. Розповіла, як минуло знайомство. По секрету зізналася, що невістка при надії. На весну буде мати дівчинку, як бог дасть. Сусідка не може дочекатися, коли візьме на руки свою онучку.
-Тільки цього разу вони не відбудуться тихим святкуванням удвох. Ми такі родини дитині влаштуємо, що весь під’їзд буде чути, що у мене онука родилася.
Про той прикрий випадок ми всі забулися й не згадуємо.
