Це не твоя дитина!
Ірма та Тарас вийшли з пологового будинку, сяючи від щастя. Тарас міцно тримав у руках крихітну рожеву ковдру — його новонароджений син, довгоочікуваний, коханий, тихесенько сопів, загорнутий у пледик. Родичі, друзі, повитуха — усі гукали, вітали, дарували квіти. Все було так, як мріяла Ірма.
— Дякую тобі, кохана, — прошепотів Тарас, — за сина.
Та раптом Ірма зблідла.
— Дивись, твоя мама йде…
До них швидко наближалася Ганна Степанівна — мати Тараса. Сувора, пряма, невблаганна. Відпросилася з роботи? Навряд просто так.
— Тарасе! Не роби цього! — різко кинула вона замість вітання.
— Що? — остовпів він.
— Не забирай цю дитину. Це не твій син!
Настала мертва тиша. Ірма згорнулася, ніби від ляпаса.
— Мамо, ти взагалі розумієш, що кажеш? — Тарас дивився на неї, немов бачив уперше.
Все почалося три місяці тому, коли Тарас уперше зізнався: він закоханий. У жінку старшу за нього, з дитиною. І… вагітну від іншого чоловіка.
Ганна була в жаху. Вона намагалася не втручатися, не лізти. Сподівалася, що «перегуляє». Але потім Тарас оголосив: він збирається на ній одружитися. Більше того — хоче усиновити її старшого сина та дитину, яку вона зараз народжує.
— Ти з розуму з’їхав? — не стрималася тоді Ганна.
— Мамо, це моє рішення. Я люблю її. І люблю цих дітей. Я буду для них батьком.
— Але ж ти молодий! Ти можеш створити сім’ю з жінкою без минулого! Народити своїх дітей!
— Вони і будуть мої, — твердо відповів Тарас.
Вона намагалася поговорити з Ірмою. Запросила до кав’ярні. Спокійно, без криків.
— Зрозумій, ти мати, я теж мати. Я не проти тебе як жінки. Але подумай — це справедливо? Ти народиш від одного, а виховуватиме мій син?
Ірма лише усміхнулася.
— Ви хочете, щоб я зникла? Даремно стараєтеся. Я люблю Тараса. А він — мене. Ми разом. Хочете ви того чи ні.
З того дня Ірма перестала вітатися. Тарас — уникав розмов. Телефони — мовчали.
Ганна страждала. Плакала вночі. Говорила з колишнім чоловіком — він махнув рукою. Навіть її сестра, якій вона поскаржилася, сказала: «Головне, щоб він був щасливий».
Але Ганна знала: він не розуміє, куди лізе. Він сліпий. І лише вона, мати, знаючи характер сина, бачить, як ним маніпулюють.
Через племінника вона дізналася дату виписки. І вирішила — буде там. Спробує востаннє зупинити сина. Повернути.
— Сину, благаю тебе… — тремтливим голосом промовила вона просто на очах у всіх гостей. — Ця дитина тобі не рідна. Не роби цієї помилки. Поки не пізно.
Ірма притиснула дитину до грудей, немов від ворога.
— Мамо, іди геть, — сказав Тарас тихо, але дуже різко. — Це мій син. І я забираю його додому. І жодні твої слова цього не змінять.
— Ірмо, — звернулася Ганна до неї, — ти доросла жінка, у тебе двоє дітей. Невже тобі не зрозуміло, як мені боляче? Як мені дивитися, як мого сина перетворюють на зручного спонсора?
— Годі вам, — різко відповіла Ірма. — Я народила від чоловіка, який мене кинув. Тарас захотів бути поруч — це його рішення. І ви не маєте права втручатися.
— Я маю право бути матір’ю! — крикнула Ганна. — А ти… ти просто скористалася його добротою!
— А ви просто зла жінка, яку ніхто не слухає. Мабуть, не дарма від вас пішов чоловік.
Ці слова були як плювок.
Гості мовчали. Хтось відвертався. Хтось намагався відволіктися. Тарас взяв дитину та пішов з Ірмою до авто. Двері**А потім автомобіль розчинився в сонячному промені, наче його ніколи й не було.**
