В одному селі жили по сусідству дві жіночки Марія та Любов. Сусідки були різними, але доля у них була схожа. Практично одночасно вийшли заміж, обидві через місяць після весілля дізналися, що вагітні. Народили діток з різницею у декілька днів. Й так сталося, що обидві рано залишилися самотніми. У Анни чоловік захворів та помер, коли малий Михайлик ще в школу не пішов. А Люба залишилася одинокою, коли її хлопець дізнався, що стане батьком, виховувала доньку Віру сама.
Михайло та Віра разом провели дитинство, пішли в один клас, а потім поїхали навчатися до столиці. Все в них в житті склалося добре. Міша працював юристом у місцевій прибутковій компанії. Віра працювала секретарем у туристичному агентстві. Часто літала відпочивати та подорожувала по нових країнах Європи.
Марія та Люба так і залишилося самотніми. Діти навідувалися в гості все рідше, а от хвороби та старість – частіше. Обидві почали забувати та втрачати пам’ять. Не могли знайти дорогу додому, чи навпаки підуть кудись, а двері не зачинять. Добре люди в селі добрі, допомагали стареньким. Отож залишати їх самотніми більше не можна було.
Міша поговорив із дружиною, квартира у них чималенька, тому вони разом вирішили забрати маму до себе. Вона почувала себе добре, але сумувала, що змушена приносити сину стільки клопоту. Ще й змушена цілий день сидіти закритою в чотирьох стінах.
Віра ж не могла забрати матір до себе, бо сама жила на квартирі, яку винаймала. Вдвох тут не жити неможливо, а на більше житло у неї не було грошей. Дочка вирішила оформити неньку у будинок для пристарілих. Там за Любою наглянуть та будуть піклуватися. Розуміла, що її вчинок люди осудять, але не мала іншого вибору.
В день домовленої зустрічі відвезла маму у зазначене місце. Коли під’їжджали, мама запитала у своєї дитини:
-Це така мені дяка за те, що виростила й виховала тебе самотужки?
Донька не знала, що відповісти, лише попросила працівників закладу віднести мамині речі до її кімнати.
