«Ти зобовязаний сплатити, бо мій батько робив те саме. Я маю на це повне право!»
Зоряна Петрова вирішила придбати шкарпетки вони їй були потрібні.
«Ти плануєш сплатити всі витрати грошем, які мій батько виділив для мене?» запитав її підліток Олександр.
Мати, Марина, не хотіла прямо відповідати на це питання. Її власний чоловік нещодавно переказав алімент на рахунок колишньої дружини, а вона нагадувала, що треба купити синам одяг, бо він уже кілька років носять старі речі.
«Що це має означати?» запитала Марина, вважаючи, що щось не так зрозуміла. «Навіщо ти витрачаєш аліменти, які надходять від мого батька, лише на те, що тобі треба?»
Мати злякалася і майже розплакалась, потім повернула шкарпетки на полицю.
«Ось гарне светло, йду в роздягальню приміряти його», сказав Олександр.
Олександр взяв кілька светлів, аби подивитися, яке йому підходить.
Мати перевірила ціну і виявила, що светло коштує 50 гривень. Підрахувавши вартість усіх речей, вона зрозуміла, що аліменти явно не вистачають, і довелося докласти власних грошей.
«Для мене це справжня знахідка!» вигукнув син, вийшовя з роздягальні з светлом у кошику разом із іншими покупками.
Касирка в торговому центрі «Караван» запакувала товари в пакети.
«Будь ласка, сплатіть 525 гривень», повідомила вона.
«У мене в кишені лише 400 гривень. Відклади те, що зараз не потрібно», порадила Марина сину.
«Я не залишу нічого, тому сплачу і твоїми готівками, бо не лише мій батько зобовязаний мене підтримувати. За законом я маю на це право», відповів Олександр.
«Добре», сказала Зоряна, дістаючи гаманець, відкладаючи гроші на касу. «Це гроші на місяць. Платіть за одяг, а не забувайте про їжу. Я більше нічого не дам. До побачення». З серйозним виглядом вона вийшла з магазину.
Вечором Олександр приніс додому кілька нових пакетів із брендовими речами.
«Вдало купив черевики, вони дуже стильні. Що в холодильнику? Тепер у мене шкіряні черевики, так? Тоді сам готуй».
«Мамо, я насправді серйозний», сказав він.
«Ти ж думав, що я жартую?», відповіла Марина.
«Тоді краще я подзвоню батькові, бо ти тільки бздулиш», відповів син.
«Ну, удачі», сказала мати, посміхаючись.
«Привіт, татку, можу я на місяць у тебе пожити? Чому ти поїхав у відпустку? Надішли хоч трохи грошей, у мене нічого нема Добре, побачимось пізніше», писав Олександр у смс.
Після дзвінка батько, Сергій, розмовляв з колишньою дружиною Іриною.
«Що сталося між вами?», запитав він.
«Син сьогодні вважає, що все йому належить, і ми маємо його годувати, пояснила Ірина. Якщо ми не будемо їм харчі, він помре, а решта грошей від аліментів підуть на інші потреби».
Три години потому інтернет вдома вимкнули, і Олександр знову почав сваритися з мамою.
«Ти думала, що я тепер за інтернет заплачу? Ти вже надто самовпевнена, як сказав тато. З наступного місяця я переїжджаю до батька».
«Ти дійсно вважаєш, що тобі потрібна сімя з трьома дітьми?», запитала Марина.
«Обіцяю, що буду жити з ним», відповів син.
«Добре, але май на увазі, що в наступному місяці ти не отримаєш жодних аліментів, бо я повинна спочатку годувати тебе, а потім від цієї суми відніму те, що вже віддалено», попередила мати.
Вона розповіла, скільки грошей витрачає щомісяця на їхнє проживання, і це була сума значно більша, ніж отримувані аліменти. Олександр усвідомив, що був неправий, вибачився перед мамою й батьком, а під час канікул знайшов підробіток, щоб трохи підбодрити сімейний бюджет.
Так він зрозумів, що справжня підтримка це не лише гроші, а й готовність допомагати, коли це потрібно. Це навчило його цінувати працю, взаємоповагу і родинну злагоду.
