Маленька шестирічна дівчинка підійшла до мами, поки та готувала вечерю в очікувані чоловіка з роботи.
– Матусю! На треба дуже серйозно поговорити. Як жінки! – почала розмову маленька та дуже уважно дивилась прямо в очі мами.
– Так, звісно. Що тебе турбує? – спокійно запитала мама.
– Чому ти запитуєш? Ти не розумієш про що я? – здивувалась малеча. – І, матусю, не про що, а про кого! – поправила маму дівчинка. – Ми про людей говоримо, то ж про них говорять «хто», а не «що». Я, звісно ж, хочу з тобою про чоловіків поговорити.
Мама здивувалась, бо ж по-перше дівчинка добре запам’ятала в школі правила з української мови, а по-друге – якщо вона вже про чоловіків хоче поговорити, то що взагалі буде в одинадцятому класі?
– Добре, давай поговоримо про чоловіків. Що тебе турбує?
– Не що, а хто! – почала злитись дівчинка. – Мене турбує татко!
– Тобто? Чому?
– Це все через тебе! Не чіпайся до татка вночі!
В мами від почутого аж тім’я запекло від тиску, що піднявся від хвилювань. Тоді, взявши себе в руки, мама уточнила:
– Сонечко, ти не можеш заснути вночі? Чи може не хочеш спатки?
– Ні, я чесно-пречесно сплю! – заперечила маленька. – Але поки я засинаю, то чую, як ти татка свариш, щоб він йшов спати, а не в комп’ютері сидів! Але ж татко не грається в ньому, а працює і гроші нам заробляє! А потім на ті гроші смачненьке купує і мені ляльки! Не чіпайся більше до татка!
– А, я зрозуміла, доню. – З полегшенням зітхнула мама. – Добренько, ти справді права. Більше не буду так робити. Вибач і дякую, що турбуєшся про нашого татка. А тепер нумо на стіл накривати, тато з хвилини на хвилину додому прийде.
Дівчинка хутко взяла тарілки, що вже стояли на столі та розклала їх акуратно, щоб всі могли поїсти.
