**Мій щоденник**
— Нас у спільний бюджет не включайте. Ми зі своїм приїдемо, — написала Ірина в чаті. — І взагалі ми на дієті, їмо як пташки…
Це стало першим дзвіночком.
Анна сиділа у маршрутці, тримаючи телефон у одній руці. Другою вона притискала до себе громіздку сумку. Вона перечитала повідомлення двічі. Невже їй лише здалося? Слова були ввічливі, але… ніби хтось вже заздалегідь шукав лазівки.
Чат про травневий виїзд постійно мигав у сповіщеннях. Нещодавно туди додали нових людей. Степан і Ірина були друзями Віктора, а він — людина поважна й надійна, тому ні в кого не виникло питань.
Атмосфера в компанії була затишною та доброзичливою. Всім плюс-мінус тридцять. Дорослі, відповідальні, з почуттям гумору. Спілкувалися давно, тому між ними склалися негласні правила. У кожного була своя роль.
Віктор запрошував нових. Анна організовувала зустрічі та поїздки. Вона вже склала список, запропонувала маршрут, домовилася про оренду будиночків біля лісу — з верандою, альтанкою та навіть гарним душем. Усі погодилися, почали обговорювати закупівлі. У список внесли ковбаски, гриби, вугілля, кетчуп, вино.
І раптом з’явилося це:
— Нас зі Степаном можна не рахувати, — повідомила Ірина. — У нас дієта, готуватимемо собі окремо.
Анна відписала нейтрально: «Добре, як скажете». І поклала телефон.
Зазвичай це не проблема. Хтось на ПП, хтось на кето. Хай собі навіть місячними циклами керуються. У компанії вже був хлопець, який нікВони зрозуміли, що справжній відпочинок буває лише там, де всі грають за чесними правилами.
