Я був з тих дітей, які весь час щось розіб’ють, десь вимажуться, в болото впадуть, порвуть. Тільки от я не спеціально це робив, а просто був доволі незграбним, от і все.
Та батьків це не хвилювало. Зробив – отримав на горіхи. На цьому розмова закінчена. Проте одна ситуація кардинально змінила все.
Моєму татові, одного разу, доручили піти та привітати колишнього працівника, який дуже багато зробив та допоміг в розвитку невеличкої фірми та перетворенню її в найскладніші часи в велику компанію.
Тому чоловікові тоді було вже під сімдесят років. Батько не мав з ким мене залишити, бо я ще був дуже малим. Всього шість років. Тому я пішов вітати з Днем народження дідуся з татом.
Коли ми прийшли в дім того чоловіка, то я відчув те яскраве, але водночас ніжне відчуття затишку та доброти. Ну от. Не знаю як вам точно описати. Знаєте, буває заходите в будинок і розумієте: “Тут живе добра людина”. От так само тоді було.
Дідусь подякував нам за привітання та запросив до столу, випити чаю. В нього був спеціальний сервіз для гостей, який він вирішив дістати з серванту. Я захотів від щирого серця допомогти йому, але випадково розбив одну чашку. Батько, побачивши це, одразу схопив мене за руку, відтягнув від скла та почав ляскати мене по дупі і сварився. Я намагався втекти і плакав.
Раптом, старий чоловік взяв мого тата за плече та зупинив моє покарання.
– Пусти дитину. Це всього лише кусок скла з фарбою на собі. Воно геть не вартує того, що ти твориш з дитиною! Що за жорстокість! Мені що, треба було б так само тебе потолочити, якби не малий, а ти розбив чашку?
– … – промовчав тато, відвівши бік в бік, як хлопча, якого сварять.
Чоловік прочитав цілу лекцію моєму батькові, про те, що не можна так поводитись з дітьми, тим більше, якщо це така дрібниця, як розбита чашка. Ну то й що, що був сервіз на шість осіб? Все одно до чоловіка в гості не приходило більше чотирьох людей. Буде на п’ять людей. А як не вистачить, то нічого не станеться, якщо гості і з простих чашок поп’ють. Це не вартує того, щоб так поводитись з дітьми.
З тих пір тато змінився. Певно, такий прочухан на нього добре подіяв, а тому він перестав так зі мною чинити та маму переконав, що це неправильно. А я досі тримаю в себе шматок тієї розбитої чашки, який на прощання дав мені старий чоловік.
Дивлюсь час від часу на нього та згадую ту ситуацію. Та завжди пам’ятаю його слова. Коли в мене будуть діти, я ніколи не повторю тих самих помилок, що вчинили мої батьки.
