Про те, що таке можливо в сучасному світі, важко повірити, але це факт. Того дня я повертався з роботи, дружина попросила купити дещо. То ж я зупинився біля магазину, коли повертався назад то побачив стареньку бабусю. Мені стало її шкода, чимось нагадала мою бабусю.
Неподалік стояли ятки з гарячими пиріжками та напоями. Я підійшов до однієї з них та попросив різних пиріжків та гарячий чай. А ще попросив кілька серветок, пояснив, що хочу пригостити незнайому стареньку жінку.
Приніс все це бабусі, вона посміхнулася й подякувала. Я запитав чому вона тут, можливо їй нікуди йти. Вона сказала, що в неї є син і він попросив зачекати його тут, вона й чекає. Я заспокоївся, це добре що у неї є син. І я поїхав.
Наступного дня проїжджаючи повз цей магазин я знову помітив знайому постать. Не міг не зупинитися. Підійшов запитав, чому вона досі тут, бабуся відповіла, що все ще чекає на сина. Я був здивований, вирішив піти знову купити їй поїсти. А заразом запитати у продавчині чи вона не знає як за довго жінка чекає сина.
– Та вже майже рік.
– Рік?
– Так, він її привіз посадив на лавочці й сказав зачекати його тут. Місцеві продавці яток як можуть їй допомагають, хто харчами, хто одягом. Викликали відповідні служби, та вона відмовляється з ними їхати, каже, що син приїде, а її нема.
Я навіть не очікував почути таку історію. Невже важко було відвести її хоча б до притулку, це ж матір, як можна було її просто залишити, вселивши пусті надії.
