Це твоя мати тож це твоя відповідальність! промовив він, але вона вже була на межі.
Марія застібнула куртку сина, стиснувши зуби, щоб не дати волю роздратуванню. Перед нею черговий примусовий візит до свекрухи, жінки, з якою вона ніколи не знаходила спільної мови. Від самого початку їхні стосунки були напруженими.
Галина Ковальчук давно вирішила, що Марія невідповідна дружина для її сина. Що б вона не робила, завжди знаходилась критика, докір, нарікання.
Маріє, що знов? зітхнув Олег, стежачи за її похмурим виглядом. Тобі не хочеться їхати, так?
Марія сердито подивилася на нього.
Серйозно? Ти справді питаєш? Ти ж прекрасно знаєш, чому!
Її очі спалахнули гнівом.
Вона знову буде мене вчити, допікати, вигадувати проблеми з нічого! Знову казатиме, що я погано виховую нашу дитину! А їй байдуже, що я працюю, веду господарство, готую, прибираю, плачу рахунки! Це я утримую родину, Олеже!
Та ти ж цілі дні вдома пожав він плечима.
Марія звуженими очима подивилася на нього.
Ти справді так думаєш? Що я просто сиджу й дивлюся в стіну? А гроші самі падають на рахунок?!
Я теж працюю, буркнув він образившись. Не моя провина, що заробляю менше.
Але правда була в тому, що Марія, як дизайнерка, отримувала втричі більше за нього. Вона тягнула на собі весь фінансовий тягар.
Може, поїдеш сам? спитала вона з останньою надією.
Маріє, сьогодні День Матері! Ти не можеш просто її ігнорувати!
Вона стиснула губи й допомогла сину вдягнутись. За дві години вони вже були в будинку Галини.
У вітальні, як завжди, вже сиділа Наталка племінниця Олега. Марія давно помітила, що Галина ставиться до неї, як до принцеси, а свого власного онука майже не помічає. Але чого дивуватися батьки Наталки загинули пять років тому, і Галина взяла її під опіку.
Навколо сиділи сестри Галини, пили каву й голосно сміялись.
І раптом пролунали слова, які змінили все.
Я прийняла рішення, оголосила Галина. Записую свою квартиру Наталці. Олеже, у тебе вже є свій дім.
Олег навіть не здригнувся. Лише кивнув.
Через кілька днів усі документи були готові. Квартира офіційно належала Наталі за умови, що вона заселиться туди лише після смерті бабусі.
Але доля мала інші плани.
Інсульт повалив Галину, залишивши її цілком безпорадною.
Ми мусимо переїхати до неї, сказав Олег. Вона сама не впорається.
Марія відчула, як у шлунку все стиснулося. Вона вже знала, що це означає.
Це вона годуватиме її, митиме, перевязуватиме і все це паралельно з роботою та вихованням дитини.
Але вона нічого не сказала.
Минули тижні, і Марія не мала хвилини спокою.
Аж поки одного вечора вона не витримала.
Олеже, квартира твоєї матері належить Наталці. Може, вона має нею опікуватися?
Наталка навчається, Маріє. І у неї хлопець. Вона ж не може його сюди привезти!
Марія сухо, з гіркотою засміялася.
Олеже, я більше не витягну!
Він схрестив руки.
О, так? Тобі вже набридло?
Її руки затремтіли.
Я задихаюся! Ти, твоя мати, наша дитина, моя робота ЦЕ ЗАБАГАТО!
Та ти ж вдома працюєш відповів він з глузливим посмішком.
Її погляд став крижаним.
І що? Ти думаєш, це не справжня робота?!
Серце билося, як божевільне.
Знаєш що? Тепер це ТИ будеш доглядати свою матір!
Вона моя мати, але твоя свекруха! Це твій обовязок! Хочеш, щоб я її мив?!
Тиша.
А потім Марія спокійно, але холодно промовила:
Я тобі нічого не винна.
Олег похмикав.
То найми сид
