В цей дім Петро переїхав не так давно. Раніше він був власністю його бабусі, а її він бачив лише декілька разів в житті. Батьки розлучилися ще, коли він був зовсім маленьким хлопчиком. Після розлучення батько до сім’ї не мав більше ніякого відношення. Відповідно, його родичі теж. Тож можете уявити, в якому шоці були всі, коли дізналися, що бабуся по батьковій лінії залишила йому у спадок квартиру в центрі міста. Він якраз працював неподалік, то цей заповіт був наче подарунком долі.
Перші тижні прожиття в новому житлові здалися дещо дивний. Петро що не вийде сміття викидати, то біля смітника стоїть синій сміттєвий пакет. Невже так важко просто викинути його в бак? Ця картина повторювалась кожен день. І Петя, хоч і не був знайомий добре із сусідами, вирішив поцікавитися, що це за чудасія.
Коли увійшов в під’їзд, то побачив, що двері в квартиру на першому поверсі відкриті і всередині хтось стогне, ніби від болю. Подумав: а що якщо комусь погано? Тому вбіг в чуже житло без дозволу. На ліжкові скрученим лежав старий дідусь. Він не злякався, що в квартирі незнайомець, а потребував води. І Петя пішов за склянкою на кухню.
Виявилося, сусіда звуть Сергій Федорович. Вже декілька років він на самоті, в цій квартирі бореться із страшною хворобою. Якщо не сказати, що просто лежить і чекає смерті. Адже на операцію потрібні гроші, які йому ніколи в житті не знайти.
Петро, звичайно, також не мав величезних статків, та старався щодня заходити до дідуся, підтримувати його розмовами, приносив продукти, прибирав, годував, виносив те саме сміття. І лише через декілька років прийшла черга Сергія Федоровича на безкоштовну операцію. Та старий навіть не здогадувався, що це не черга прийшла, це сусід Петро взяв кредит на його операцію.
Хлопець вважав, що попереду некоротке життя і він ще обов’язково віддасть ті гроші, а от життя людини безцінне.
