Я ріс у звичайній родині робітників. Мама спочатку сиділа зі мною в декреті, а потім повернулася на роботу.
Мама працювала поварем в їдальні, а тато був механіком на молокозаводі. То ж жили ми скромно. У мене було лише три іграшки – дерев’яний солдатик, м’який ведмедик – подарований бабусею та пластмасова велика грузова машинка.
Впринципі, цих іграшок мені вистачало. Я й ніколи не просив нових у мами і тата.
Так от, моя мама дуже любить пригадувати один випадок з мого дитинства. Пам’ятаю це була зима, мабуть біля Нового року. До нас вгості приїхала якась далека татова родичка з Грузії.
Тітка Ніно привезла мені в подарунок гарну червону машину на радіоуправлінні. Простягнула мені коробку і усміхнулася. А я й не знав що мені робити з цим подарунком.
За святковою вечерею батьки і тітка Ніно ділилися своїм життям, справами вдома та на роботі. І я, краєм вуха, почув, що у дитячому будинку де працювала мама у столовій є хлопчик, молодший за мене.
Цього хлопчика хотіли всиновити, але потім побачили, що він шкандибає на одну ніжку і відмовилися. Для Сергія це була дуже велика травма. Він плакав кілька днів і дуже зворушив мою маму.
Наступного дня, я прокинувся з самого ранку і попросив маму взяти мене з собою на роботу. Ми інколи таке практикували. Я любив там бавитись з дітками.
Коли ми прийшли, то попросив маму познайомити мене з Сергієм. Я розсунув замочок на своєму рюкзачку і простягнув йому свою нову машинку з словами:
– Це тобі передала твоя рідна мама. Вона просто зараз не може тебе забрати додому.
Від цих слів моя мама одразу ж розплакалася.
