Моєму сину Миколі 32 роки, нещодавно він одружився та вони з дружиною переїхали жити в мою двокімнатну квартиру. Згодом у них народився син, потім ще один та у квартирі стало мало місця.
У нас в селі ще є старий дерев’яний будинок, в якому жили ще мої батьки. Ми використовуємо його лише тоді, коли приїжджаємо садити город чи збирати урожай.
Поки внуки були малі, то моя присутність була в радість. Я міг з ними посидіти на вихідних, поки молоді батьки ходили кудись відпочивати та в будні, коли невістці потрібно було у справах. Їх ліжечка стояли в моїй кімнаті, бо я вставав до них вночі, вкладав їх спати. Мені дуже подобалось розповідати їм казки свого дитинства. Ліжечка внуків ще й досі стоять в моїй кімнаті.
Та моєї допомоги ніхто не оцінив та згодом я став зайвим у власному домі.
Нещодавно я випадково підслухав розмову невістки з Миколою. Вони розмовляли про те, що нам уже стає тісно в моїй квартирі та краще буде, якщо я переїду жити в будинок моїх батьків.
Я не став з цим миритися та втрутився в їх розмову:
– Квартира, в якій ви проживаєте моя, це по-перше, звідси я нікуди не піду, це по-друге. Якщо вам тісно, то це не мої проблеми, мені нормально, я ж вас не виганяю. Можемо розміняти квартиру на дві однокімнатні, але ви шукайте собі гроші, щоб у разі чого доплатити. Я продам будинок своїх батьків і доплата у мене буде. І останнє, не думав, що так ви віддячите мені за мою допомогу.
Невістка аж завмерла від почутого, стала переконувати мене, що я все неправильно зрозумів, син не знав що відповісти. В той же день ліжечка внуків переїхали в батьківську спальню та я виставив на продаж будиночок батьків. Хай навіть не думають, що я буду проживати в будинку, стіни якого наскрізь продуває вітер. А без власної городини я якось обійдуся он скільки її продається біля нашого ринка. Бабуся навіть дякую скажуть за те, що я у них щось придбав.
Цей випадок відкрив мені очі на мою дорогоцінну невісточку та я зрозумів, що за добро не завжди платять добром.
