На днях сталася зі мною досить цікава історія. Я йшов зранку на роботу, вийшов з під’їзду та попрямував до своєї автівки. Я проходив повз сусідок-пенсіонерок, які завжди сиділи в цей час на лавочці перед під’їздом. Це була їхня традиція, дихати свіжим повітрям зранку, поки ще не так душно. Ну і як завжди вони почали запитувати в мене про дружину, про дітей, про те як я себе почуваю, як на роботі. Це була стандартна наша з ними розмова, тому я спокійно відповідав на їхні запитання. Вони ніяк мене не дратували, бо ж я не поспішав, працював в той день у вечері, через певні зміни в розкладі, бо були наради в другій половині дня.
Тут біля нас пройшов молодий хлопець та почав говорити досить дивні речі:
-Як же ж набридли вже ці пенсіонери! Лише те й роблять, що сидять на своїх лавочках і ляси точать! В той час коли ми, молоді, маємо пахати, щоб їх утримувати!
Здивування на обличчях нас трьох було однакове – дуже сильне. Першою заговорила Раїса Петрівна:
-Ну а куди ми маємо дітися? Куди піти? Так, раніше ми працювали та забезпечували власних стареньких батьків. Тепер ми зустріли старість і нас забезпечують наші діти. Потім, коли ви постарішаєте, ваші діти будуть забезпечувати вас. Чи ви по іншому думаєте?
-От якби ви за молодості збирали гроші на старість – проблем би не було. Ви – дорослі люди і маєте забезпечувати себе самостійно. Ось як! – роздратовано відповів хлопець.
-А сам то ти відкладаєш собі на пенсію? Виходить відкладати? – запитав в нього я.
-Так! Звісно виходить! Бо я працюю. От і пенсіонери мають працювати. А не на нашій шиї висіти.
-Ну от дивись, синку, мені 73, куди мене візьмуть на роботу? Кому потрібен такий проблемний працівник? – запитала Яна Степанівна.
-Хто шукає – той завжди знайде! Якщо постаратися, то можна знайти роботу, навіть коли вам 73 роки!
-Слухайте, давно ви в Києві живете? – запитав я в молодого чоловіка.
-Ну два роки я живу, і що? – здивувався він.
-У вас є мама? Вона пенсіонерка?
-Так є і так, вона на пенсії. – здивовано відповідав він.
-Тоді скажіть своїй мамі, нехай пенсію віддає вам, а сама йде на роботу. Ви ж їй нічого не зобов’язані. Будьте послідовними. Ви ж саме так думаєте?
-Що ви таке говорите? Дурниці якісь! Як так? Це ж моя мама!
-Ну ось! Пенсіонери також чиїсь батьки, хіба не так? Подумай, що чекає тебе в майбутньому. Ти колись також станеш пенсіонером та не зможеш працювати. А що будеш робити, якщо пенсію не дадуть. Що робити будеш?
Хлопець нічого мені не відповів та просто пішов до своєї машини. Я зробив так само, сів до автівки та вирушив на роботу, а по дорозі заїхав за кавою. І поки я їхав на роботу та по каву все думав про цю ситуацію та слова хлопця: чому молодь вважаєм пенсіонерів в чомусь винними? Вони ж то по суті не винні в тому, що зістарились. Це відбувається зі всіма.
