Одного разу за обідом малий Максим запитав:
-Чому я не подібний на батька? Може, я не його син?
Усі замовчали. Тато перестав жувати відбивну і перевів погляд на дружину. Мама схилила голову ближче до тарілки, а потім повернулася до малого і запитала:
-Хто тобі це казав?
-Сказали… що я зовсім на тата не подібний…
– Не говори дурниць, – не витримав тато. – Ось глянь – носи дуже подібні?
-Подібні.
-Очі також подібні?
-Ну, так.
-У6’ю, – раптом до когось мовила дружина.
-Кого? – здивувався чоловік.
-Ще не знаю, – жінка повернулася до чоловіка, – Хтось же поширює такі дурниці.
-Навіщо ти реагуєш на те, що тебе не стосується? Чого так нервуєш, коли ти не винна?
-Я не нервую. Але мені не подобається, що про мене говорять казна-що.
-З чого ти взяла, що про тебе хтось говорив щось погане?
-А от ти натякаєш. І плітки… син приносить це все додому. І ти мене підозрюєш у чомусь такому – значить не віриш мені, не любиш…
-Ти так? Значить, ти мене не любиш! – уже сердито вимовив чоловік.
Малий вийшов зі своєї кімнати:
-Тату, мамо, чого ж ви сваритеся? Усе так просто.
Батьки замовчали. Малий продовжив розмову:
-Для того, щоб я став схожим на тата, мені потрібен інструмент: молоток, пилка, цвяхи, долото й таке інше.
-Навіщо?
Розумієте – я сьогодні в школі зламав стілець. Вчителька підійшла, похитала головою і мовила: «Чому ти, Максиме, не подібний на свого тата? Може, ти не його син? Адже він усе лагодить, а ти лиш ламаєш.
Малий трохи помовчав. А потім запитав:
-Даш мені завтра свій інструмент до школи, щоб я зремонтував зломлений стілець?
Батьки раптом голосно розсміялися. Тато зронив:
-Так би зразу сказав. А то вигадуєш якісь історії.
Максим не міг збагнути, що він сказав не так. Але розсміявся разом з батьками.
