В той день я важко працював над проєктом, був дуже втомленим, хотілося швидше повечеряти й лягти спати. Та по дорозі потрібно було зайти до супер маркету, бо в холодильнику пусто. Я не дуже люблю в цей час робити закупки, адже в цей час дуже багато людей у магазинах. Всі повертаються з роботи. Та виходу не було, коли стояв у черзі то зрозумів, що день був важким не лише у мене.
Стоячи на касі став свідком не приємної ситуації. Поперед мене стояла якась дамочка, перекачана силіконом, а перед нею старенька бабця. Людей було багато, черги, каси чомусь постійно зависали. Та люди мовчки чекали, всі крім цієї ляльки Барбі попереду мене. Вона постійно невдоволено все коментувала. Коли дійшла черга до бабусі, то вона почала довго шукати гаманець, десь він там задівся. А вона нервувала, руки трусилися, от тут особа що стояла між мною та нею показала всю свою красу.
– А що ви копошитеся? Ви ж спеціально в цю пору прийшли до магазину, щоб людям зробити черги. Цілий день ці пенсіонери висиджуються в дома, а на вечір вилазять, щоб нормальні люди не мали змоги нормально зробити покупки. Я взагалі вважаю, що потрібно для цих нероб зробити комендантську годину, щоб вони менше під ногами плуталися.
Після цих слів бабуся ще дужче занервувала.
– Візьміть мою картку. – сказав я дівчині на касі. – не звертайте уваги, в дівчини, мабуть, важкий день, або взагалі життя не вдалося, чи може силікон звідусіль тисне.
Звернувся я до бабусі, вона зніяковіла. А інші клієнти почали робити зауваження хамовитій дівчині, та з гордо піднятою головою покинула свій кошик і пішла, при цьому прокоментувала, що магазин просто забігайлівка для злидоти.
Біля виходу з магазину на мене чекала бабуся, хотіла віддати мені кошти. Дякувала та перепрошувала. Гроші я з неї не взяв, навпаки ще дещо зі своїх продуктів вкинув у її пакет, чим викликав у неї сльози. Просив не звертати уваги на таких осіб, як та дівчина, а берегти себе.
Повернувшись додому довго сидів у роздумах. По тій незнайомій бабусі було видно, що вона людина вихована, інтелігентна, а з нею так грубо й нахабно розмовляє особа, що годиться їй в онучки, чи навіть правнучки. От я працюю, я інженер, стараюся для комфорту людей. Колись я також буду пенсіонером, то ж і я комусь заважатиму. Але ж ми всі не молодшаємо. Чому людям це доходить лише тоді коли вони самі стикаються з таким. Життя має ефект бумеранга, я сподіваюся, що таким як ця дівуля повернення буде в тричі більше.
