Влітку я їздила в санаторій на Хмельниччині, проходила курс лікувального голодування, очищала організм. Якось, коли вийшла на сонце грітися, поруч на лежаку відпочивала дівчина з яскравою словянською зовнішністю, наче щойно знімалася для обкладинки українського глянцю.
Познайомилися, розговорилися. Говорили відверто навіщо хто сюди приїхав.
Мені треба скинути 400 грамів, каже вона. Я розсміялася, думаю, жартує. Але вона була цілком серйозна.
Живу рік із лишньою вагою. Мій хлопець сказав: кине, якщо не схудну Бачиш? вона зібрала шкіру на животі у складку. Соромно навіть сісти…
Я ще довго ходила під враженням: прозвала її Лєся 400 грамів.
Вочевидь, для її хлопця такі, як я, й під церкву не підійдеш, гарна тільки худорлява всі, хто з формами, не вписуються у його уявну Спарту.
Нещодавно потрапила на велике свято в Києві, у рідкісне для мене середовище людний ресторан, гучна компанія.
Одна пані, доглянута до кінчиків пальців, сиділа в кріслі, витончено схрестивши ноги. Колготки мерехтіли на ідеально рівних литках, туфелька звисала з пятки, вона елегантно пила воду із келиха під погляди чоловіків.
Ось прийшов її чоловік. До чоловіків із рукостисканням, а до неї крізь зуби: «Прикрийся! Виставила ляшки!»
Вона перелякано випросталась, почервоніла, попросила у офіціанта плед: хоч сиділа поряд із каміном, куталась у плед, як щойно з-під дощу, більше не сміялась сиділа тінню.
Із цікавості вирішила почитати біографії геніальних українських письменників. Думала, знайду здорові звички у їхньому житті. А вийшло зовсім не так: живі люди, прості хиби, людські пристрасті важко вкласти це у глибину їхніх творів.
Відмовилась я від цих біографій на розповіді про Лесю Українку: її біль, самотність, любов до життя через біль тіла. Читати важко, серце стискається…
Дивлюсь інстаграм: живуть там ідеальні українки кожен день спортзал, солярій, обгортання, спа.
Формують ідеальне тіло, а індустрія краси з піною біля рота підказує як.
Їхня праця це робота професійних красунь, неймовірно виснажлива і дорога.
Я з повагою ставлюсь до будь-якої праці, але щось у нас несправне. Дівчата хочуть красивими бути не заради себе, щоб їх обрали чи полюбили.
Їм пояснили: справжня краса така худоба, брови тонесенькі, губи пухкі, сідниці як горіх. І всі погодились, і всі під одну гребінку.
А хлопцям тепер і вибрати складно: ляльки як на підбір…
Якось із чоловіком поїхали на базар у Львові, він шукав для дачі матеріали, а я блукала поміж рядами.
Натрапила на стенд із садовими фігурами. Оглядаю: ліхтарики, вази, зайчики, лисички, гномики у червоних капелюхах, як мухомори.
Біля самих гномів двоє чоловіків вибирали найбільш вдалого. Один піднімав, розглядав, крутив, а другий пирснув:
Давай вже, вирішуй Учора ти дівчат так само вибирав!
Голосно і щиро смішно.
Дівчата, дорогі Лєся 400 грамів, Орися «прикрий ляшки», Софія 13 дітей Хіба так можна не любити себе, не цінувати, не шанувати?
Як прийняти ставлення до себе як до неякісного товару за справжню любов? Хто вам сказав, що для щастя обовязково потрібне ідеальне тіло?
У мене десятки доведень, що зовнішність і кохання не повязані. Знайома зустріла майбутнього чоловіка у відділенні нефрології, у жахливому халаті, з блідим обличчям і мішечком для сечі і саме так підкорила серце.
Погляньте на Фриду Кало: бачили? А брови? Ось вам!
За нею залицялися кращі чоловіки її часу.
Я, коли мені видаляли зуб, а рана набухла, обличчя роздулось, температура під сорок, лежу вдома, кров плюю, не можу їсти, чоловік ложкою напуває кефіром.
Від кефіру молочні вуса. Дивлюсь у дзеркало, шепочу: «Боже», починаю плакати.
А він каже: «Ти найкраща у світі, чуєш? Найгарніша! І зараз теж. Вийдеш за мене?»
Потім був ресторан, обручка, коліно, аплодисменти, квіти і моє «так»
Але я досі згадую його першу пропозицію з острахом і ніжністю. В той момент я повірила. Бо краса це не зовнішність, а любов не про ідеальність.
Наші вади роблять нас живими, особливими. Саме за це нас люблять.
Досконалості взагалі не існує; кожен має свою.
Я нещодавно захотіла поставити брекети. У мене зуби не рівні.
Чоловік підтримав:
Я обожнюю твою усмішку й не розумію, навіщо тобі ті муки. Якщо тобі хочеться роби. Але якби я обирав я все лишив би як є.
Після народження першого сина я важила 118 кг, а чоловік сипав компліментами, не залишаючи мотивації худнути. Я схудла, коли сама захотіла.
Якось дивилися фото з малим сином, я розпливлася на дивані.
Чому ти не казав схуднути, я ж була кругленька
Ти апетитна булочка! Схуднеш, коли сама захочеш. Мені так подобалося!
І коли років пять тому влітку псоріаз вкрив тіло, і я відмовилась роздягатись на пляжі, чоловік спитав: «Що таке?» і я побачила: він не помічає хвороб, для нього я краля.
Я не чоловіка рекламую, а стосунки. Якщо ваш обранець вимагає відповідати стандартам це не про любов, це про владу!
Ви красуня, червоне яблуко Якщо він бачить лише червоточини йому потрібна не ви, а перевага.
Не бійтесь втратити такого кого? Тирана, що бачить у жінці садового гнома у шапці мухомора?
Кожен чоловік хоче відчувати себе лідером. Але його авторитет має бути на вашій повазі та захопленні, а не на страху.
Ваша слухняність не повинна бути безумовною. Йти за тим, за ким хочеться йти впевненим, сильним, надійним і ніжним. Він візьме за руку, і ви підете на край світу, тому що це ВАШ вибір.
А право бути поруч із вами ще треба заслужитиТому не треба чекати чиєїсь оцінки жити треба для себе, не для cтандартів чи схвалення. І навіть у світі дзеркал, фільтрів, рейтингів і «лайків» найкраще вкладається у просте: обійняти себе, вдихнути на повні груди і сказати:
«Я вартісна. Я жива. Я кохана. Я достатня.»
І тоді в житті зявляються справжні люди, які бачать тебе ширше, глибше, щиріше і жодні чужі правила не мають над тобою сили. Бо твоя цінність не на поверхні і точно не в цифрах. Вона у сяйві очей, у силі пережитого та здатності любити без застережень.
І саме тоді зявляються справжні історії не про вагони, не про плями, не про 400 грамів А про життя, в якому ти головна героїня.
І тільки ти обираєш, у якому тілі, з якою усмішкою і з ким поруч тобі бути щасливою.
