«Нам цьогоріч не по кишені поїздка на море», сказав чоловік і поїхав у службове відрядження. А вже наступного дня я побачила його фото з пляжу в обіймах моєї сестри.
Мартино, схаменись! Ти ж розумна жінка, бухгалтерка! Полічи сама. Ти ж бачиш ці цифри. Кредит за машину тягне тридцять тисяч. Іпотека сорок. Ремонт на маминій дачі ще двадцять тисяч щомісяця, дахи текуть, треба перекривати, інакше гнилизна. Яке море? Які Мальдіви? Не потягнемо. Зуби на полицю?
Олег метушливо ходив по нашій маленькій кухні, розмахував руками, голосно грюкав посудом, відкривав і закривав шафки, безцільно набирав воду у склянку і одразу виливав. Уникливо дивився повз мене наче я перевіряю податкову звітність.
Я притиснулась плечима до хребта, ціпеніла за столом, дивилася на відкритий ноутбук з сайтом туроператора, де екрани змінювалися бірюзовою водою, білим пісочком, пальмовими листями, що нависли над бунгало. То була не просто картинка моя мрія, заради якої три роки економила і ледве трималась.
Олеже, прошепотіла я, збираючись, аби мій голос не задрижав. Я ж збирала спеціально. Не витрачала премій, харчувалася з контейнерів, підробляла по ночах балансувала три ТОВ, поки ти спав. На нашому рахунку тепер сто двадцять тисяч гривень. Я все прорахувала. Машина зачекає, дача твоєї мами теж не розвалиться за два тижні там шифер ще тримає. Ми мусимо відпочити. Ми пять років не були у відпустці, відколи взяли іпотеку. Ти нервовий, зриваєшся, я сама на межі істерики у мене вже око сіпається. Треба побути удвох, пригадати, що ми сімя, подружжя, а не просто сусіди по боргах.
Діло не в грішах! різко вигукнув він, і чашка в його руках болісно дзвонила по блюдці. На роботі завал! Здаємо об’єкт! Генпідрядник вбиває нерви. Начальник не відпустить не можу кинути все, коли така пожежа! Звільнять про Мальдіви і думати марно, разом із іпотекою!
Але ж ти минулого тижня казав, що усе спокійно, об’єкт здано
Все змінилось! обірвав мене, лиця наливалося червоним. Замовник висунув нові вимоги. Переробка! Коротше, Мартино. Тема закрита. У цьому році жодного моря не буде. На травневі поїдемо на дачу до мами, допоможемо з грядками, теплицю підлатаємо. Шашлики, природа, ліс поруч. Чого тобі ще треба?
Не хочу я на дачу до твоєї мами тихо сказала я, і сльози вже свербіли під повіками. Я не відпочиваю там, я там працюю додаткову зміну. Поло схоти, копай, готуй на всю твою рідню. Я прагну на море. Просто лежати і нічого не робити.
Мало ти чого хочеш! демонстративно вдарив кулаком по столу. Егоїстка! Тільки про себе думаєш. «Я хочу, я хочу!». А то в мене відрядження на носі! Негайне. До Одеси. На два тижні. Перевіряти станцію Начальство посилає. Сиди вдома і не жалійся. І, до речі, можна мені частину грошей з твого «мальдівського» рахунку? На квитки, проживання.
Чому? здивовано підняла брови. Компанія ж відрядження сплачує.
Компенсують ПОТІМ, по чекам. А зараз треба свої вкладати. Готель дорогий, чотири зірки, представницькі витрати, вечері для партнерів Я ж не макарони їстиму перед директором «Нафтогазу». Треба ж «лице зберегти».
Скільки? ледве видавила з себе.
Вісімдесят. Вісімдесят тисяч.
Вісімдесят?! я задихнулась. Олеже, це дві третини всієї відпускної заначки! Мої зароблені!
Поверну я тобі все! Сказав же компенсують! За два тижні повернуть до копійчини. Ти ж свому чоловікові не віриш?
Його погляд був такий болючий і звинувачувальний, що я відчула сором.
Він і справді їхав працювати. А я з тими своїми фантазіями
Я перевела йому гроші вісімдесят тисяч гривень. Долоні дрижали, коли натискала «переказати».
Ми разом десять років. Він був моєю опорою, стіною. Єхидний, скупий, але завжди чесний. Ніколи раніше не підводив по-крупному.
Наступного дня він поїхав.
Я складала йому валізу.
Не сумуй, Мартусю! весело гукав, запахнувшись у дорогий плащ і пахнув парфумами «Dior Sauvage», котрі я йому дарувала на Новий рік, зекономивши на собі. Буду телефонувати. Але ти ж знаєш Одесу Звязок поганий, порт, верфі, сам розумієш. Якщо зникну не хвилюйся.
Обережніше там, поправила шарф. Одягай тепліше ще прохолодно.
Взяв термобілизну.
А навіщо ж купальні шорти? натрапила на яскраві шорти у бічній кишені валізи.
Завмер, а потім хвацько відповів:
А, це Там басейн з підігрівом. Будемо ввечері розслаблятись.
Я повірила. Кивнула.
Він пішов. З великим сірим чемоданом везучи мої гроші й мрію.
Двері зачинилися. У квартирі настала тиша.
Я залишилась одна у задушливому, захмареному місті, де весна лиш на календарі, а за вікном холодна мжичка.
Я ходила на роботу, як автомат. Ввечері в порожню квартиру, гріла обід, дивилась серіали про щасливе життя.
Було боляче і самотньо.
Вирішила зателефонувати сестрі Соломії.
Соломія повна протилежність. Я брюнетка, спокійна, «домашня», бухгалтерка. Вона світловолоса, модель, «інфлюенсерка», постійно в подорожах і вечірках. Молодша на пять років, але поводиться на сімнадцять.
Ми ніколи не були близькі (занадто різні), але сестра є сестра.
Дзвоню.
Абонент недоступний або поза зоною.
Дивно. Вона завжди онлайн. Постила стори: «Я купила каву», «Я в таксі», «Новий лосьйон».
Зашла до її соцмереж. Останній пост тиждень тому, якраз коли поїхав Олег.
Фото рожевого чемоданчика. Підпис: «Збираюсь у подорож мрії! Вгадуйте куди? Підказка: спекотно! #Trip #мрія #секрет».
Зникла. Може, черговий кавалер повіз у Стамбул.
Минув тиждень.
Олег дзвонив рідко. Раз на два дні. «Зайнятий, нарада, зв’язок поганий».
Голос нетиповий. Збуджений, веселий, не втомлений. На тлі не гул офісу чи судно, а мякий шурхіт.
То не вітер Шум прибою?
Та ще й музика, далека, карибська.
Олеже, що це? Ти де?
А це Радіо у машині! Їдемо на об’єкт, водій увімкнув.
А шум?
Вітер! Це ж порт! Тут вітер хоч ложками греби! Все, Марто, зв’язок пропадає!
Пі-пі-пі.
Пятниця. Не сплю тривога зїдає.
З чаєм у кухні листаю стрічку новин у заблокованій соцмережі (через VPN).
Раптом
«Соломія Левченко відмітила вас на фото».
Серце вистрибнуло. Нарешті?!
Тицяю на сповіщення.
Фото вантажиться повільно.
Спершу вибухаюче лазурове небо.
Потім бірюзова вода.
Далі білосніжний пісок.
І люди.
Той самий пляж з картинки турфірми. Мальдіви. Я впізнала його, як рідний.
На передньому плані Соломія у яскравому червоному бікіні й великих окулярах, з коктейлем в руці, засмагла, щаслива.
Поруч
Поруч обіймає її за талію рука з упізнаваним годинником «Casio» мій подарунок Олегові. В тих самих купальних шортах з пальмами.
Олег.
Мій чоловік Олег.
Який «мерзне в Одесі на перевірці».
Зі щасливою усмішкою, з якою не сміявся на мене вже років пять. Дивиться на неї так, ніби вперше закохався.
Підпис: «Щастя любить тишу Але не можу не поділитися! Мій коханий зробив для мене казку! Мій тигр! Мій герой! Дякую за рай! #Maldives #Кохання #МійЧоловік #Відпустка #СестраВибачНеВибач»
Тег #СестраВибачНеВибач.
Вона відмітила мене. Прямо на його обличчі.
Випадково? Ні.
Вмисно. Щоб добити. Щоб показати: «Я перемогла. Я краща. Я молодша. Я гарніша. А ти стара нудна бухгалтерка, яка заплатила за наш банкет».
Я дивилась на екран, усе пливло.
Мій чоловік.
І моя сестра.
Моїми грішми.
Ті самі вісімдесят тисяч (та, вочевидь, ще й кредит чи позича додала Мальдіви не дешеві), що я копила три роки, відмовляла собі у всьому.
Вони викрали мою мрію. Вкрали моє життя.
«Ти не заслуговуєш відпочинку, сиди вдома».
«Егоїстка».
«Немає грошей».
Слова Олега крутяться, як знущальний сміх. Він брехав просто у вічі, мріючи, мабуть, як мастити спину кремом Соломійці.
Я затрусилась спершу дрібно, потім мене почало трясти, як у пропасниці. Зуби стукали об чашку.
Я кинулась у ванну, мене вирвало.
Вмилася крижаною водою, дивилась у дзеркало.
На мене дивилася зотліла жінка із сірим зморшкуватим обличчям і червоними очима.
А там Соломія. Молода, підтягнута, легковажна.
Звісно. Навіщо Олегу я з іпотекою, дачами і проблемами? З Соломією свято. А платить за це свято Марта.
Я повернулась до компютера. Руки трусились, проте думки стали льодовими, чіткими.
Я зробила скріншоти. Записала відео зі сторінки сестри (там ще сторіз: ось вони з шампанським у бізнес-класі, ось її номер з лебедями з рушників, ось Олег несе Соломію у воду).
Потім зайшла в онлайн-банк.
Кредит на його машину «Тойота Ленд Крузер» оформлено на мене. За іпотекою він головний позичальник, я співпозичальник.
Кошти, що я переказала Олегу вже «чисто». Пішли на турагентство.
Я сиділа на темній кухні й плакала в рушник, ніби вперше вмерла.
Тому що там всередині померла та наївна, добра Марта, що вірила у родину і любов.
Вродилася нова. Холодна. Жорстка. Розрахована.
На ранок сліз не лишилося. Лиш чорна, гаряча ненависть і бажання помститись.
Вони там, у раю, сміються з мене.
Ну що ж, я влаштую їм той Одеса-Мальдіви, що залишиться на все життя.
Олег забув одну річ. Важливу.
Генеральна довіреність на машину.
Оформив на мене рік тому: «Про всяк випадок раптом треба буде страхування, чи повторити ТО, або навіть продати, якщо гроші терміново потрібні». На три роки. З правом продажу.
Машина його гордість. «Тойота Ленд Крузер 200». Полірував її до блиску.
Я одягла брючний костюм, взяла усе: ПТС, техпаспорт, довіреність, запасні ключі.
І поїхала в автосалон «Трейд-ін», де працював мій однокурсник Дмитро.
Діма, привіт. Треба швидко продати «Крузака».
Дмитро глянув, присвиснув:
Марто! Класна машина. Що сталося? Олег в курсі? Він же її обожнює!
У відрядженні він Терміново гроші треба. Борг.
Ясно. Може, менше ринку, але сьогодні дамо триста тисяч доларів готівкою (десь 4 млн гривень по курсу).
Підійде.
Через дві години я вийшла із салону. Пакет важкий в ньому 4 мільйони гривень.
Я попрямувала у банк. Погасила кредит за машину (800 тисяч гривень). Отримала довідку.
Інше 3,2 млн грн поклала на особистий рахунок на свою дівочу прізвище, до якого в Олега нема доступу.
Потім додому.
Замовила вантажне таксі.
Усе Олегове в коробки: костюми, рибальські снасті, ігрову приставку, ноутбук, навіть чашку.
Курєр питає: «Куди?»
Львівська область, селище Мшанець, вулиця Шевченка, дім 1. На імя Ганни Василівни, його мами.
Хай мама зустрічає героя.
Потім викликала слюсаря:
Треба терміново змінити замки. Систему охорони найкращу.
Вас грабували?
Можна й так сказати. Щури завелись.
Ну й вишенька.
Я памятала пароль до його електронної пошти.
Знайшла лист від турагентства. Ваучер, бронювання готелю «Paradise Island Resort & Spa».
Подзвонила в готель англійською:
Mrs. Marta Novak. Дайте менеджера, терміново.
Ваша помилка мій чоловік, пан Олег Новак, оплатив увесь відпочинок краденою корпоративною карткою. Я головна бухгалтерка компанії, зобовязана заблокувати платіж і подати заяву до Інтерполу. Гроші будуть відізвані з рахунку впродовж години. Рекомендую негайно виселити їх, щоби уникнути проблем.
Oh, mam! Це серйозно! Ми перевіримо!
Перевірте. І передайте: «Халява скінчилась. Марта».
За годину банк відправив push: «Спроба операції на 2000 $ відхилено».
Незабаром дзвінок. Олег.
Не відповідаю.
Соломія.
Не відповідаю.
Сиплються повідомлення:
Олег: «Марта, що ти вчинила?! Карта не працює! Нас виселяють! Требують готівку! Я без грошей!»
Олег: «Візьми слухавку! Нас вигнали на пляж із валізами! Катя плаче!»
Соломія: «Мартусю, ну не сердься! То не те, що ти думаєш! Ми просто випадково зустрілися! Не спали! Не ганьби! Переведи грошей, нічим платити за катер в аеропорт! Чи помремо тут!»
Олег: «Яка продаж машини?! Гроші мої! Я тебе»
Я читала і голосно сміялася. Істерично, до сліз.
Я відправила їм одне фото скріншот зі сторіс.
І підпис: «Щастя любить тишу. Насолоджуйтесь нею. Додому пішки. Машину продала, гроші пішли на родинні потреби (моральна компенсація). Всі речі у мами. Двері закриті. До суду подала. Адіос, друзі».
Олег повернувся за три дні.
Довелось брати гроші у знайомих (яким теж, до слова, брехав), щоб купити авіаквитки. В готелі тримали у холі, допоки друг не перевів крипту.
Приїхав злісний, обгорілий грошей на крем не вистачило.
Бився у двері.
Відкрий! Це мій дім! Я тебе засуджу!
Квартира під іпотекою, заяву на розподіл подала, відповіла через броньовані двері. Твоя частка це борг банку. А жити тут ти не будеш.
Йди додому, Олеже, сказав дільничий дядько Юрко. Не хулігань. Ще й на 15 діб закрию.
Олег поплював, постояв і пішов.
Розлучення було гучним і брудним.
Машину пробував в суді повернути. Але грубо програв.
Суддя: Довіреність офіційна? Так. Не закінчена? Ні. Продати можна? Можна. Кредит закрито? Так. Інше? Потрачено на сімю продукти, комірне, ліки.
У нього не було жодного доказу навпаки.
З Соломією не спілкуюсь.
Батьки голосили, просили пробачити.
Марто, це ж Соломійка! Вона ж мала, дурна, не розуміла!
У мене немає більше сестри.
Соломія кинула Олега відразу після повернення. «Жебрак без машини і квартири мені не потрібен». Знайшла іншого і тепер у Дубаї. Бог їй суддя.
А я
Взяла ті самі гроші (що не віддала і плюс три мільйони від машини).
Купила тур.
На Мальдіви. В той самий готель, у сусіднє бунгало (дорожче, з басейном).
Сама.
Сиджу зараз у шезлонзі. Пю «Піна Коладу». Дивлюся на бірюзову воду.
Легше на серці.
Я дихаю на повні груди.
Я вільна. Я багата (всі ці три мільйони подушка!). І я більше ніколи не дозволю нікому вирішувати, чи заслуговую я на відпочинок.
Я заслуговую всього.
