О четвертій годині ночі пес почав гавкати за будинками. До пятої гавкіт став ще голоснішим. Люди прокидалися на роботу, роздратовані шумом. О пятий тридцяті сусіди вже виходили з хат.
Першими вийшли чоловік і жінка, мабуть, подружжя. Вони вирішили дізнатися, що викликало такий галас. Пройшовши кілька кроків у бік гаражів, вони побачили собаку. Він невпинно гавкав, мордою повернутий до будинків. А позаду нього на землі лежав чоловік. Подружжя кинулося до пса, зрозумівши, що він кличе на допомогу.
Чим ближче вони підходили, тим лютішим ставав гавкіт. То був німецький вівчарка, суворий пес, до якого важко підступитися. Жінка запропонувала викликати швидку.
Медики приїхали швидко. Щойно вийшли з машини, жінка попередила їх про пса. Але коли вони наблизилися до пораненого, пес раптом замовк. Підійшов до господаря і сів поруч, тихий.
Парамедики обережно присіли, не спускаючи з нього ока. Поранений, чоловік років 35, мав важку кровотечу з живота. Швидко надали першу допомогу. Пес лише спостерігав.
Тим часом на безпечній відстані вже зібрався невеликий натовп цікавих. Ніхто не наважувався підійти.
Один із медиків приніс ноші. Обережно підняли чоловіка, але пса взяти не могли. Він дивився на них, але правила були чіткі. Швидка повільно рушила, а пес побіг за нею, то відстаючи, то наздоганяючи.
Прибувши до лікарні, швидка зупинилася біля воріт. Охоронець підняв шлагбаум, але пес зупинився перед ним.
Це собака пораненого, пояснив водій.
І що мені з ним робити? буркнув охоронець, потім гукнув: Сиди! Місце!
Вівчарка вагався, але послухав. Сів перед воротами і лише дивився, як швидка зникає. Промайнула година, і він ліг біля стіни, не заважаючи руху.
Охоронці спочатку пильнували його, але, переконавшись, що він не лізе всередину, лише час від часно поглядали.
Що з ним робитимемо? запитав один.
Нічого. Якщо хоче сидіти нехай сидить.
А якщо господар довго не вийде?
Він розумний. Сам піде.
Бідолаха. Може, дамо йому їсти?
Якщо даси будеш мати проблему.
Пес лише пильно спостерігав.
Через сорок хвилин один із охоронців повернувся з новинами.
Чоловіка вже прооперували. У реанімації, але стан стабільний. Приніс йому трохи їжі.
Поставив миску з ковбасою та водою біля дерева. Пес дивився уважно, але не рухався.
Ну ж бо, їж. Можеш пити. Охоронець намагався згадати команди.
Той підвівся, але вагався. Подивився на чоловіка, на їжу, на ворота і знову сів.
Як знаєш.
Повільно пес підійшов до миски і почав пити.
Минув тиждень. Господар вже лежав у палаті, одужуючи. Сумував за другом, але не знав, де той.
Вони були разом ще з армії, де чоловік отримав поранення. Разом служили, разом повернулися до цивільного життя. Він сподівався, що розумний пес якось далі впорається.
А вівчарка тим часом перебрався під дерево, все ще пильнуючи ворота. Один із охоронців став його підгодовувати, і йому спала на думку ідея.
Після зміни він зайшов до палати.
Добрий день. Ви пан Коваленко, Тарас?
Так. Що трапилося?
Я охоронець лікарні. Ваш пес досі чекає надворі. Ми його годуємо, але він не йде.
Тарас усміхнувся, заплющивши очі.
Мій, так. Ніка. Разом служили. Вона дуже розумна.
Ми вже помітили, сміявся охоронець, полегшено. Скажете їй щось?
Тарас узяв серветку, потер нею обличчя та руки.
Візьміть цей пакет. Віддайте Ніці. Вона зрозуміє.
Охоронець передав пакет псу. Вона довго нюхала серветку, перш ніж віднести її під дерево і лігти на неї.
У наступні дні Ніка чекала. І коли Тарас нарешті вийшов із лікарні, їхня радість була безмежною. Вони пройшли через багато разом і знали варто було чекати.
А вона чекала.
