Степан їхав потягом до міста. Сьогодні на дачі він добре попрацював. Втомлений, дрімав під стукіт коліс. Недалеко від нього сиділи три циганки. Вони жваво щось обговорювали своєю мовою. Через деякий час у вагон зайшли люди в формі, і гучно об’явили перевірку документів. Степан дістав паспорт, чекав поки дійдуть до нього. Циганки підвелися і пішли в інший вагон, не діждавшись перевірки. Коли перевірка закінчилася, у вагоні стало тихо. Лише з того місця, де сиділи циганки почувся писк. Степан оглянувся, невже кошеня забули. На полиці лежав згорток, з якого були чути звуки.
У вагоні людей мало, сиділи далі від того місця, де чути писк. Чоловік підійшов до згортка й онімів. На нього дивилися сині оченята дитини. Він покликав провідницю. Разом розгорнули маля. Виявилося, що то дівчинка зі світлим волоссям. Викликали поліцію. В Степана взяли показання, і разом із ним вийшли з вагона.
Довго чоловік був у відділку, поки оформили дівчинку, і за нею приїхали люди зі служби опіки. Степан запитав, де знаходиться той будинок. Йому шкода маленьку, і її доля його зацікавила. Водночас вияснили на якій станції сідали цигани. Послали запит, чи не зверталися батьки з приводу пропажі дитини.
Степан відвідував дівчинку кожен день. Звик до неї. Батьків знайшли лише через місяць. Цигани викрали дівчинку, коли її мама зайшла в аптеку. Не було її дві хвилини, але коляска вже була пуста. В поліції не брали заяву, говорили, що не пройшло трьох днів. Батьки зі сльозами дякували за рятування донечки. Степан ніяково посміхався. Він зробив те, що кожен повинен зробити.
Степана взяли хрещеним батьком Аліси. Він часто їздить провідати хрещеницю. Наразі в нього нові товариші, знайшли спільну мову. Олексій і Катя шукають наречену для Степана. Жартують, нам потрібна дівчина з нашого міста, щоб не забрала Степана далеко.
