Мій чоловік помер несподівано, коли мені виповнилося п’ятдесят п’ять років. На той час я працювала, і не збиралася кидати роботу. На роботі відривалася, так і жила. А коли пішла на пенсію, зрозуміла, як одиноко, ні з ким і словом перемовитися. Знайомих чоловіків немає таких, щоб з ними жити разом. Порядні з дружинами, а ті що думають де похмелитися, мені не потрібні.
Продивляючись в інтернеті, зайшла на сайт знайомств. Довго вагалася, але врешті решт заповнила анкету. Чекати прийшлося не довго, коли поглянула, стільки запрошень знайомитися. Довго вибирала, кому надати перевагу. Спинилася на двох кандидатурах. Виглядають пристойно. Написала одному, другому. Домовилися про зустріч.
Ось іду я, вся із себе. Чекаю де домовилися. Чоловік прийшов із запізненням на пів години. Коли поглянула, зрозуміла, зробила помилку. Переді мною стояв не тверезий чоловік у зім’ятій куртці. Таке враження, що він безхатченко, та ще й ал коголем від нього чути за три метри. Я сказала, що не бажаю продовження, і пішла. Вслід почула:
– Дай на пл яшку, не жалій.
Перше побачення закінчилося так і не розпочавшись. На друге через два дні йшла без надії. Просто поглянути, хто прийде. На мій подив прийшов чоловік гарно вдягнений. Не дорого, але пристойно. Ми познайомилися, Кирило запросив мене в кафе неподалік. Зайшли сіли, чекаємо каву. Розмова не складалася, чоловік нервувався. Потім вибачився, сказав, вийде на хвилинку. Телефон залишив на столі. Прийшла СМС. Я з цікавості дивлюся на телефон, а там: «коханий, ти скоро, як вона тобі?» Далі не прочитала. Встала і швиденько йду до виходу.
Кирило побачив мене, біжить слідом, запитує що трапилося? Я йому у відповідь:
– Кохана СМС прислала, не буду заважати.
Пішла не оглядаючись. Більше не знайомлюся на сайтах. Якщо доля, зустріну чоловіка, а так, краще одна.
