**Щоденник**
Отримавши премію на заводі, Андрій із двома друзяками сиділи у невеличкому ресторанці. Хоч премія й невелика була, але він неодружений і до грошей ставився легко.
Є гроші добре, радів він, немає почекаю до зарплати.
Так він казав друзям, коли ті скаржилися, що все віддають дружинам. Якщо встигали сховати «заначку» то й добре.
Та ти щасливчик, Андрію, зітхнув Іван. А в мене три сини, а зарплата як на голодний зуб. Дам тобі пораду не одружуйся, а то й дружина почне докучати: діти їсти хочуть, черевики прорвалися, з одягу виросли
Чоловіки сміялися, аж раптом до них підсіла дівчина жвава, гарненька. Побачивши Андрія, одразу сіла йому на коліна. Він був молодший за всіх, і йому ніяково стало, але все ж обняв її.
Мене Марійкою звуть, весело сказала вона. А тебе?
Андрій, відповів він, а друзі підморгували один одному.
Марійка встала і сіла на стілець, який Іван чемно присунув. Андрій хлопець із села, у місті працював рік, скромний та несміливий. Не знав, як поводитися з такими нахабними дівчатами. Але Марійка йому сподобалася, і того вечора вони пішли разом. А вранці він прокинувся поруч із нею.
Мені на роботу, сказав він, швидко одягаючись, а вона лежала.
Андрійку, сподіваюся, це не остання наша зустріч? потягнулася вона. Приходь після роботи, я чекатиму.
Робочий день здався Андрію вічністю, але ввечері він помчав до Марійки. Вона й справді чекала його в гуртожитку. Андрій закохався у цю яскраву дівчину, навіть не знаючи її добре. Хоч друзі й попереджали, що вона часто буває в чоловічих компаніях, він усе одно запросив її заміж.
Через рік у них народилася донечка Олеся. Спочатку Марійка була гарною господинею: готувала, прибирала, доглядала за донькою. Але коли Олесі виповнився рік, усе змінилося. Андрій на роботі, а Марійка залишала дитину сусідці й йшла гуляти. Повертався додому Олеся у сусідки, а та дорікала:
Андрію, у мене й своїх дітей дві, а тут ще й за твоєю дивися. Скажи своїй Марійці, що більше не буду.
Сварилися, Андрій погрожував дружині, якщо та знову повертатиметься пяною. Але Марійка почала приводити чоловіків додому. Він виганяв їх усіх. Одного разу, після чергової сварки, вона випалила:
Забирай Олесю й іди геть, ви мені обидва не потрібні.
Так він і зробив. У селі його мати Катерина сильно хворіла, навіть не вставала. Сусідка Надя доглядала за нею будинки стояли близько, навіть через паркан переступити можна було. Надя часто носила їжу.
Андрій давно не був у селі й не знав, що мати вже лежить. Крім нього, у неї нікого не було. Тепер у нього була хвора мати й двдвома роками Олеся, і він влаштувався на роботу в селі, а за донькою доглядала Надя, у якої був власний син Петро трьох років так діти й грали разом.
