Наша сім’я живе в найманій квартирі. Переїхали на нове місце проживання зовсім недавно, влітку. Багатоквартирний будинок видався нам тихим, малонаселеним. Потім уже ми зрозуміли, що влітку багато людей у відпустці, або на дачі. Тому, після всіх митарств по найманих квартирах, нам здалося, що нарешті житимемо спокійно.
Наша сім’я по теперішнім міркам багатодітна. У нас із чоловіком ростуть три красуні донечки. Старшенька в другий клас піде, а менші дві сестрички ходять в дитячий садок. Спочатку все було добре, але коли на осінь поверталися всі мешканці будинку до своїх квартир, тоді й почалося.
Квартира, в якій ми жили знаходилась на другому поверсі, а під нами, на першому, жили чоловік та дружина, років за сорок обом. Одного разу дзвінок у двері, ми звичайно нікого не чекали, пішли подивитись хто прийшов, виявляється жінка з першого поверху. Ми стоїмо, дивимось на неї, а вона чемно так говорить, що від наших дітей шуму багато, і щоб заспокоїли їх, через те, що вона прийшла з роботи й хоче відпочити.
– Взагалі то діти мультики дивляться, говорю їй, а вона мене не чує, тільки твердить про тишу та відпочинок.
Походи до нашої квартири наразі були щоденні. Складається таке враження, що до своєї квартири вона не заходить, а спочатку йде до нас, посвариться, а потім, коли зіпсує нам настрій вертається додому.
Далі ще гірше, серед ночі почала стукати у стелю(навіть не знаю чим), так, що діти просинались і довго потім плакали. Мабуть, така «тиша» викликала в неї задоволення, тому, що гупати в стелю почала майже щодня. Ми хотіли переїхати в інше місце, але була вже зима, і вирішили до весни побути тут. А через деякий час до нас завітали з органів опіки, і сказали, що поступила скарга на нас, що ми не приділяємо належної уваги дітям. Поспілкувавшись по черзі з нами, батьками, а потім і із діточками, сказали, що у нас дружна сім’я і виховуємо своїх дітей добре.
Коли наступного разу сусідка знову з’явилась біля наших дверей, чоловік вийшов, і попередив, що діти по квартирі літати в повітрі не можуть, і, якщо на те пішло, то шуміти можна до десяти годин вечора. І ще раз заявиться до нас, зателефонуємо у поліцію. Мабуть, такі доводи подіяли, тому що, більше під дверима нашої квартири вона не з’являлася. Перестала стукати в стелю.
Потім пізніше сусіди, що живуть навпроти говорили, що ми не перші, кого дістає Ганна(сусідка з першого поверху), і квартиранти мінялись дуже часто. Ми перші, хто дав відсіч вередливій сусідці.
І все припинилось, до нас більше не приходила, в стелю не стукала, і навіть в під’їзді ми їх не бачили. Говорили люди, що вони переїхали жити в будинок десь недалеко, який їм дістався від бабусі. Навіщо було так нерви мотати, якщо планували переїздити. Мабуть, така натура в людей, не можуть жити спокійно, щоб комусь не напакостити. Є така порода людей, яким стає дуже добре, коли зроблять комусь погано. Маю надію, що в будинку, де тепер живуть сусіди тиші достатньо. А ми залишились на квартирі. Район, де живемо, нам подобається, і люди в нашому будинку привітні. А після тієї історії взагалі ставляться до нас так, немов живемо ми в будинку все життя.
