Дана історія заснована на реальних подіях.
Олена спокійно сиділа на кухні, пила чай та гортала свіжий випуск газети. Нічого цікавого там не було. Одна реклама, різні статті та нецікаві заголовки. Аж раптом дівчина натрапила на фотографію та оніміла. На неї дивилися по-справжньому сумні та бездонно глибокі очі, було світле волоссячко та до болю знайома ручка, точніше те, що було замість неї.
Мати сильно кричала, рідна сестра була шокована, а батько дитини дав сто гривень, розвернувся та пішов.
Термін вагітності був дуже великим. Через живіт Оленка не могла ні від кого це приховувати. А коли розповіла, то мати сильно кричала. Говорила, про що вона думала. Їй було дуже соромно перед людьми. А як було зле її вагітній донечці навіть не думала.
Сестра також була на боці матері. Вона тільки сміялася. Хоча в одному домі жило три дівчини, миру в них ніколи не було. Не навчилися один одного підтримувати, а навпаки тільки гірше робити. Мати сказала своїй молодшій доньці робити, що вона хоче, тільки, щоб дитини в її домі не було.
Так Оленка і пішла від мами. А перед відходом наговорила їй дуже багато образливих речей. Жила вона у своїх подруг до самих пологів. І через деякий час народила. Справді, десь глибоко в душі, вона так сильно хотіла повернутися додому. Думала, що коли її мама побачить свою онучку, то розтане і прийме назад їх додому. Бо в народі всі бабусі дуже добрі і люблять своїх онуків навіть більше ніж їхні батьки.
Але, після народження доньки Олена дізналася, що її донька народилася нездоровою. У неї замість ручки була кукса. Як тільки дівчина це побачила, то розридалася. Після цілого дня істерики вона все ж таки вирішила підписати відмову. А по приїзду додому сказала мамі та сестрі, що дитина народилася мертвою.
Через півтора року в обласний дитячий будинок приїхали журналісти та зробили пару фотографій дитини. Одну з фотографій надрукували в газеті. Цю публікацію підписали так: «Це теж наші діти. Світланка 1.5 роки. Обласний будинок дитини».
Як тільки дівчина побачила цю фотографію, вона відразу впізнала свою донечку та її особливу ручку та впала в істерику. Звичайно на крик прибігли мама з сестрою. Оленка билася в істериці, кричала, що це її донечка й показувала публікацію рідним. Вона так сильно хотіла забрати її до себе.
А старша сестра не гаяла часу. Вона запам’ятала назву дитячого будинку, в якому жила її племінниця. І вже на наступний день три жіночки прийшли до головного лікаря дитячого обласного будинку. А через деякий час оформили всі необхідні документи та забрали Світланку додому.