**Щоденник: Подарунок не за розміром**
Сьогодні Олег повернувся з роботи у гарному настрої. Навіть не зняв куртку, як завжди, а одразу з порогу гукнув:
— Люба, я вдома!
Але тиша у відповідь його пригальмувала. Зазирнув у кухню — і настрій зник. Марічка сиділа біля вікна, підперши щоку рукою. Очі червоні, обличчя похмуре.
— Марусю… Що трапилось? — обережно підійшов і сів поруч.
— Мама заходила… — зітхнула вона. — Знову докори, знову гроші. Каже, що я недбала, що живемо «як у коморі»… А ти чого такий радісний?
Олег на мить завагався, а потім усміхнувся:
— Бо в мене для тебе сюрприз! Сама побачиш. Почекай!
Вийшов і незабаром повернувся з великою спортивною сумкою.
— Що це?
— Відкрий. Подивись.
Марічка неохоче розстебнула блискавку — і аж захопилася. Сумка була забита готівкою.
— Це… Звідки?!
— Сьогодні приїжджав дідусь. Прямо на роботу. Сказав, що хоче подарувати нам початок — усі свої заощадження, щоб ми мали свій дім. Я спершу відмовлявся, але він наполіг. Каже, що я єдиний онук.
Марічка раптом розплакалася.
— Я так стомлена… А тут ти з цим… Дякую тобі. Дякую дідусеві.
Вони обійнялися. Ввечері, лежачи на дивані, обговорювали, яку квартиру обрати, де замовити меблі та як усе облаштувати. Щастя було так близько — лише крок залишився.
Новосілля відсвяткували скромно, але від душі. Прийшли рідні, включаючи маму Марічки. Вона, як завжди: одразу оцінила ремонт, заявила, що кухня «не дуже», і тут же вручила «подарунок» — їхній старий гарнітур.
— Ми вам меблі даруємо. Майже як нові. У спальню та вітальню, — гордо сказала вона.
Марічка ледве стрималася:
— Мамо… Ми вже замовили нові.
— Ну, ви б хоча б попередили! Тепер куди ми наші подінемо? Ти як завжди — усе псуєш! До речі, про те пальто пам’ятаєш?
— Подарунок уже готовий. Але не пальто.
Ображена мати пішла, навіть не попрощавшись.
Новий Рік вирішили зустріти удвох. Точніше — утрьох. За кілька днів до свята Марічка дізналася, що вагітна. Першими новиною поділилися з дідусем.
Дід, почувши, що незабаром стане прадідусем, раптом прослезився:
— Я вже думав, не доживу… Дякую вам, діточки. Найкращий подарунок.
У той момент, серед зимової тиші, з запахом ялинки та мандаринів у повітрі, з мокрими очима старого чоловіка, з теплом і надією в серці, Олег зрозумів — нічиї докори, ніякі старі шафи чи батьківські повчання не мають значення. Бо поряд — його родина. Його дім. Його щастя.
